Ника Никалео - Львів. Вишні. Дощі [збірка]

— Татка можна зрозуміти… — тихо пробурмотіла якось Ніна голосом зосередженої мишки, що перебуває під пильним поглядом кобри-охоронниці дорогоцінного цвинтаря речей, коли згодом розказала мені про власне життя-буття.

Удома дівчинка проявляла якомога менше ознак життя, «…щоб вижити, дожити до повноліття і піти», — то її слова.

— Хай вважають мене покірною, недолугою, нездатною до самостійних рішень і вчинків. Я старанно підтримую тітчине сподівання на те, що легко відмовлюся від спадку. Олю, можеш вважати мене параноїчкою, але ця тактика береже моє життя. Тітка здатна на все заради своїх скарбів.

— Але ж… Ну, Вікторія Владиславівна — специфічна особа, так… Проте не настільки ж, — намагалася я переконати Ніну в недоречності страхітливих підозр.

— Вона вже раз це зробила. Вдруге, напевно, легше, — дівчина дивиться на мене, як на дитину, як на молодшу, наївну подружку, котра ще вірить у Миколая з подарунками.

— Зробила?.. — Мені перехоплює подих від погляду її недитячих очей.

— Її наймолодший брат, мій дядько Ігор… — розказує дівчинка, — астматик і алергік. Жив колись у будинку. Один із трьох спадкоємців всього добра. Тітка добре знала, що він не переживе зустрічі з бджолами. До повноліття не дожив зовсім трохи. Більше тридцяти жал в його тілі… Звідки взялися бджоли? Довести причетності тітки ніхто не зміг, та… Між іншим, тітонька — ще той ботанік. Добре знається і на отруйних рослинах. Ти можеш щось сказати про наперстянку, Олю? Ні? Навіть не чула про неї? А от вона чудово обізнана про цю гарну квіточку. Та й про інші теж. Коли тато мене привіз сюди, то я випадково підгледіла… Словом, помітила тітчин інтерес до дивних рослинок. Щоправда, зараз вона вже не експериментує з ними. Адже за два роки впевнилася, що я — недорозвинена недотепа. А таку нема потреби вбивати, легше видурити в мене спадок.

— Ніно! Втікай до мене! Слухай, якщо це правда, то просто збери манатки та гайда до мене. Жити є де!

— І що це дасть? — Насмішкуватий погляд дорослої людини, котра змушена дитині пояснювати очевидні речі. — Ні, Олю, не ображайся! Я дуже вдячна тобі за пропозицію, але я неповнолітня. Мене повернуть під опіку тітки, котра вже розумітиме, що я — зовсім не така, якою прикидалася попередніх два роки.

Дівчинку я часто зустрічала в басейні. Тоді ми перекидалися кількома словами у роздягалці та йшли в маленьке затишне кафе кавувати. Ми поводилися, наче змовниці, поїдаючи смачні тістечка. Домовилися нікому не патякати про наші порушення дієти. У Вікторії Владиславівни з цим строго — кишенькових грошей, попри щедрі надходження від мандрівного батечка, Ніна отримувала геть мало, однак дівчинка нишком знайшла підробіток у мережі, тож поводилася, як доросла незалежна людина. Не дозволяла в кафе за себе платити, хоча я й наполягала.

Дивлячись на ще зовсім дитяче личко юнки, спочатку важко було сприймати Ніну як дорослу, сильну і мудру людину. Наче в тілі підлітка оселилася цілком сформована, досвідчена, непересічна особистість. Однак я швидко звикла бачити за машкарою зовнішності її суть.

Наступного дня після прощальної вбивчої промови Олега мені подзвонила Ніна. Буцім для того, щоб віддати позичений фотоапарат. Проте насправді вона розуміла, що зі мною коїться. І співчувала, хоча приховувала це, намагаючись не образити дорослу кобіту. Химерно, коли дівчинка, яка ще і не закохувалася, відчуває та розуміє більше, ніж деякі дорослі… Ми зустрілися у кафе біля басейну. Ніна розкрила мені таємницю раптового, нічим наче й не вмотивованого розриву її брата зо мною:

— До Каріни Олег іще зі школи підбирався. Донька судді упакована так, що брат слиною захлинався. Та розбещена дівуля, хоча вродою і розумом не вражала, на Олежика не летіла. В елітній гімназії він був одним із багатьох, і то не з першого ешелону. Однак братику ніколи не бракувало наполегливості. Уявляєш, він уже одинадцять літ штурмує цю фортецю! Квіточки, романтичні вчинки! Пам’ятає про її день народження, жодного разу не забув, гад… У нього на компі є цілий списочок днів народжень… та всіх усі-пусі днів усіх його пасій. Геній зваблювання, мій братик… Такі павуки вміють роками виплітати сіть, довго і терпляче вистежувати найкращий момент для захоплення здобичі. Підфартило йому цього бьоздей Каріни. Подзвонив до дівулі, привітав, а вона в сльози! П’яна і розтрушена в порох після розлучення з останнім коханцем. Олег миттю зорієнтувався, підкотив до «любові всього життя» вчасно і з розкішним букетом. Втішив бідолашну Каріночку. Ще й зірвав джек-пот, бо, коли втішав, то зробив їй бейбі. Доп’яв свого. Тепер задоволений собою, а ти… Бачиш, Олежик не з тих, кого хвилюють інші. Тітка просто мліє, повторює, що Каріна — це належний рівень, не те що… — Ніна глянула на мене і передумала переповідати слова Вікторії Владиславівни. — Суддя спішно готується до весілля, Каріна… А Каріна дурна. Відмовив їй інстинкт, нюх на ловеласів. Закохалася. Може, й уперше в житті. Навіть погарнішала. Але це схоже на компенсацію за збільшення дурості. Слухай, от як так, ну ти ж не Каріна, але чому втрапила в пастку? — Безпосередність юності буває безжальною.