Анна Хома - Львів. Вишні. Дощі [збірка]

Але щоб почути правду, треба відняти руки від вух, а Леся навіть не спробувала цього зробити. Хоча, можливо, їй краще не знати, недаремно вона так налякалася…

Інна читала їхню переписку майже півроку, а тоді не витримала і спитала його: «Як ти можеш їй стільки всього обіцяти, коли живеш зі мною?»

А він відповів їй в отій своїй елегантній чарівній манері, яка так багатьом подобалася: «Як казав Соломон, все так не буде…»

Останній випад суперниці вона практично проігнорувала. Було в тому гнівному листі щось про Бога і про кару, ота інша справді вважала, що її кохання особливе і неповторне, вона не підозрювала, що всіх, кого збирався ощасливити своїм коханням, Віктор називав у скорочено-пестливій манері, а коли захоплення минало, вертався до своєї Іннусі.

От і зараз він примчався до неї напередодні Нового року і заголосив, що ота інша його обманула, пообіцявши зустріти Новий рік із ним, а зараз навіть не відповідає на дзвінки, що всі жінки однакові, а що йому тепер робити, як йому за кілька годин до дванадцятої наново все спланувати…

Інна дивилася на нього і дивувалася. Невже це його вона няньчила стільки часу? Іронічно запропонувала, наперед знаючи, що він відповість:

— Святкуй зі мною.

— Ні, Іннусю, ну скільки можна одне і те ж, чоловікам хочеться новизни, хіба ти не знаєш? Але не переживай, у душі я весь твій.

Вона вже й не переживала. Сказала, що сама все підлаштувала, написавши їй про свою вагітність, а тепер повідомляє і йому. Таким переляканим вона його давно не бачила.

— Гаразд, збирайся, поїдемо до твоєї пасії заспокоювати. А вагітність я вигадала, не бійся. Їдемо, скажемо це їй… І не називай мене більше «Іннусю», бо вб’ю…

Вона здалася. Приз не вартував її старань. А коли того дня побачила очі своєї суперниці, заплакані, згорьовані, в яких поміж тим рожевіла надія, то змогла тільки істерично розсміятися.

Вона сама ніколи на нього не дивилася такими очима. Важко обожнювати героя-коханця, який і не герой зовсім. Він, напевно, тій іншій і про АТО щось наплів, як спробував наплести їй, але вона одразу обірвала його, ще на початку розповіді. Такі, як він, на війну не ходять. Хоча люблять на ній піаритися. На будь-якій гострій, актуальній темі. Щоб легше було кадрити дівчат.

— Ну Іннусю… тобто, Інночко, ну давай напишемо книжку про війну, ця ж тема зараз на піку популярності. Я переговорив з декількома людьми, дещо підчитаємо і забацаємо…

— Ні, Вікторе, цього я для тебе не зроблю, навіть не сподівайся…

І він образився. І на зло їй, мов підліток, який так ніколи і не виросте, демонстративно зателефонував тій іншій і почав городити щось про сни і рай, навіть не ховаючись від неї, а під кінець розмови видихнув своїм спокусливим баритоном: «Приїжджай», — і ефектно поклав трубку. Ох, які ж, напевно, бурхливі емоції він викликав на тому кінці електромагнітних хвиль!

А їй зробилося байдуже.

У той перший вечір нового року, коли вона поверталася зі Львова, залишивши коханого у суперниці, він зателефонував і в паніці зашепотів у трубку:

— Вона хвора, уявляєш? І вона нічого мені не сказала раніше, як так можна? Це якісь серйозні проблеми з судинами, я дивився, може дійти до хірургічного втручання, що вона собі…

— Заразна?

— Що?

— Хвороба заразна?

— Та ні, але…

— Ну то не парся, трохи більше попрацюєш, заробиш, полікуєш свою Лесюню…

— Зловтішаєшся?

— Ні, просто втомилася. І не телефонуй мені більше. Ніколи.

Вона знала, що з часом у пам’яті залишається тільки хороше, а хорошого у них теж було багато, і вона може не втриматися, може захотіти все повернути, бо справжнє кохання, як там писала у своєму повідомленні ота інша, не так просто вичавити з серця.

Але тій іншій він був потрібен більше.

Тільки немовлятко гарне вийшло з їхнього кохання, за це вона була йому вдячна.

Як тобі там живеться з ним, Лесюню? Ти дозволяєш йому так себе називати? Ти щаслива?

Леся підійшла до вікна, мерзлякувато зіщулившись. Наді Львовом збиралися хмари. Знову буде дощ…

Я сиділа спиною до цієї красивої пари. Мій улюблений столик біля вікна ніхто не зайняв, хоча з нього відкривався чудовий краєвид. А ці сіли поруч, одне навпроти одного: красива худорлява жінка років тридцяти і чоловік невизначеного віку, якому могло бути і за тридцять, і за сорок, а може, і ще більше, але здоровий спосіб життя, достаток і відсутність шкідливих звичок згладжували на ньому плин часу.