Надія Гуменюк - Вересові меди

Здесь есть возможность читать онлайн «Надія Гуменюк - Вересові меди» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2015, ISBN: 2015, Издательство: Array Литагент «Клуб семейного досуга», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Вересові меди: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Вересові меди»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Україна. Перша світова. Посеред дороги, що веде від волинського села до лісу, подружжя знаходить немовля…
Минули роки. Сільська красуня Богдана Ясницька мріє про театральну сцену. Кинувши все, утікши навіть із власного весілля, талановита дівчина вирушає до першого українського театру на Волині – та назустріч своїй долі… Попереду – довге й бурхливе XX століття, сповнене карколомних подій та історичних зламів. І складне, напружене й яскраве життя сміливої і пристрасної жінки, у якому будуть справжня дружба й людська заздрість, болісні втрати та дивовижні знайдення, перемоги, поразки, таємниці, кохання… І медовий смак щастя.

Вересові меди — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Вересові меди», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Дана приголомшена. Вона ще ніколи не бачила таких поважних людей, не чула таких слів, таких закликів. Та ніколи й не задумувалася особливо, хто вона, чого це в її селі всі розмовляють і співають однією мовою, тутейшою, а вчаться діти у школі то російською, то польською. Ці промови – друге її потрясіння за один вечір. Від них переверталася душа. Чомусь згадалася розповідь Юрка про Львівський університет Яна Казимира, його слова: «А коли ж у нас буде по-нашому? Коли?!».

Перше ж потрясіння було від голосу Ніни Певної – слухаючи актрису, ніяк не могла стримати сліз, витирала їх, а вони котилися й котилися градом. Дивно, думала, Ніна Певна також уже не дуже молода, їй приблизно стільки ж, як і Талі Загурській, десь під сорок, а голос такий свіжий, такий сильний і гнучкий. Якби вона, Дана, могла так співати!

Промовці подякували Миколі Певному і його колективу за велику просвітницьку роботу й естетичну насолоду, яку вони дарують людям, і звернулися до меценатів, аби ті любили українське мистецтво «не тільки до глибини душі, але й до глибини кишені». Меценати, як почула Дана з розмови двох поважних чоловіків, одягнутих у світлі костюми й при краватках, – переважно члени Волинського українського театрального товариства. Це товариство заради того й було створене на початку тридцятих років у Луцьку, щоб підтримувати театр фінансово.

– Меценати, яким і самим не завжди є що жувати, – пожартував один з чоловіків. – Так-так, пане Модесте. Не такі ми багаті, щоб могли осипати театр грошима. Іноді й посеред свят на пісну дієту доводиться переходити. Але свою справу робимо. Стукаємо у двері заможних міщан, урядовців, підприємців, – отак по грошу і збираємо. Сказано ж у Біблії: стукайте – і вам відчинять. А без нашої підтримки Миколі Певному довелося б таки непереливки. Місцеві селяни, затуркані то Москвою, то Варшавою, то своїми ж п’явками, – бідні, як церковні миші. Театр їздить по селах більш для підняття їхнього духу, ніж за заробітком. Іноді взагалі безплатні вистави показує. Та й у місті не дуже заробиш. Що то є, пане Модесте, п’ятдесят грошів чи й один злотий за квиток на виставу? Ну що то є?! От у польському театрі вхід за п’ять злотих і п’ятдесят грошів. То вже солідно. Та ще й Міністерство віросповідань і освіти їх щедро обдаровує, і міська влада не скупиться.

– Маєте рацію, пане Іване, маєте рацію, – погодився той, кого назвали Модестом. – Дуже непросто Миколі Певному триматися на плаву. Якби не його одержимість, не бажання прислужитися рідній культурі… Але він не покладається тільки на пожертви. Має вже гіркий урок з Ужгорода. Там, кажуть, театр був, поки крутилися гроші від чехословацької влади. А закінчилися гроші – і все. Тож старається сам заробляти, крім вистав, ще й концерти організовує. Такого хору, як при нашому театрі, бігме, ще пошукати. Та й оркестр який! Шкода мені тільки, що за тими клопотами не має часу пан Певний реалізувати свій акторський талант. А то талант від Бога, як і в його дружини.

Після вистави та виступів усіх артистів – і своїх, і гостей – запросили на невеликий фуршет. Його влаштували там же, у клубі «Рідна хата» на вулиці Августина Кордецького. Все по-домашньому: вино власного виробництва, канапки, яблука, груші, печиво і пиріжки до чаю.

Як це зазвичай буває серед мистецького люду, після скромної трапези розпочалися творчі експромти. Хтось співав, хтось декламував, хтось читав епіграми і сипав дружніми шаржами на колег. З усіх боків лунали компліменти на адресу Ніни Певної, яка ось уже стільки років незмінно виконувала роль Наталки і знову полонила публіку своїм співом.

Ян Загурський похвалився: у його трупі також є актриса ну просто таки з янгольським голосом. Вона, щоправда, не має музичної освіти, як високоповажна пані Ніна, виросла у поліському селі, в звичайній селянській родині, але співає так, що серце тьохкає. Не дівчина, а справжній діамант, тільки поки що без оправи. І підштовхнув Дану:

– Ану покажи, дитинко моя, вельми поважному панству, як ти вмієш співати.

Дана спалахнула, зніяковіла і ледь не втекла з-за столу – як це можна, щоб вона… щоб перед такими відомими людьми та ще й після Ніни Певної. Тієї самої Ніни Певної, яку глядачі сьогодні буквально осипали осінніми квітами і ледь не винесли на руках зі сцени! Та ж її, селючку, засміють. Але Яна Загурського, розігрітого третьою чаркою «за прекрасних панєнок», уже не можна було зупинити.

– Дитинко моя! Не треба червоніти, як засватана дівка перед старостами! Скромність прикрашає людину тільки тоді, коли її більш нічим прикрасити. А це не те, що підходить актрисі Дані Ясницькій, зовсім не те, холєра ясна! Отож прошу до співу, панєнко!

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Вересові меди»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Вересові меди» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Вересові меди»

Обсуждение, отзывы о книге «Вересові меди» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x