Богуміл Грабал: Вар'яти: Вибрана проза

Не було представників чеського ПЕН-клубу. Чи тільки тому, що кількома роками раніше вони викреслили знаменитого письменника за несплату внесків?

Останній, дев’ятнадцятий том «Зібраних творів» Грабала з’явився в «Празькій Імаґінації» через кілька тижнів після його смерті. Трохи пізніше в Чехії вийшло ще кілька присвячених йому книжок. Серед них є художня біографія письменника, автором якої стала його перекладачка іспанською та каталонською Моніка Згустова. В останній сцені книжки письменник надягає улюблені, спрані до білого, джинси і вискакує з вікна.

— Яка дурниця! — нервує Мазал. — Таж Грабал вискочив у білизні.

— Вискочив?

— Звичайно.

Мазал, як і більшість приятелів Грабала, переконаний, що письменник покінчив життя самогубством.

— Перед смертю він прощався з нами, ніби назовсім. Багато хто відчув те саме. Не хотів довше жити, не хотів провести решту життя у лікарні. Чекав тільки слушного моменту. Знав: якщо не зробить цього зараз, потім буде запізно. Того дня відчув, що може це зробити. І вискочив.

Через кілька тижнів після смерті письменника тижневик «Літерарні Новіни» опублікував лист Сюзанни Рот. Перекладачка звинувачувала співвітчизників письменника, що ніколи його не розуміли, а після 1989 року так зацькували, що перестав писати. Навіть після смерті не дають йому спокою, подаючи прораховане, віддавна сплановане самогубство як нещасний випадок із немічним старцем.

Цей лист теж не викликав реакції. А через кілька місяців Сюзанна Рот, спадкоємиця прав на закордонні публікації Грабала, померла від раку.

Мотив самогубства з’являвся у творчості Грабала неодноразово, особливо в останні роки. Але і в «Каїні» (першоваріанті «Потягів під особливим наглядом») — першому об’ємному творі, написаному прозою в 1949 році — він є теж. Про стрибок з п’ятого поверху Грабал відверто написав у «Зачарованій флейті»: «Стільки разів я хотів скочити з вікна п’ятого поверху, там де живу (…), тому, що так довго дивився, як вмирає моя Піпсі, моя жінка (…), але коли я десь прочитав, що Кафка хотів вискочити з п’ятого поверху будинку, в якому жив, Мезон Оппель, продаж вина, фірма, що мала на складах під ринком Старого міста близько семисот тисяч пляшок добірного вина, коли я прочитав, що Мальте-Лаурідс Бріґґе в Парижі так само жив на п’ятому поверсі, коли я про ті п’яті поверхи довідався, то відкинув той свій стрибок з вікна, а якби вистачило мені сил, купив би каністру бензину і підпалився, але боюся, що не стане відваги, бо я не є таким, як Муцій Сцевола, той молодий римлянин, котрий спалив собі ліву руку на очах вражених ворогів, після чого сказав: таких, як я, в Римі тисячі. Та я боюся і, зрештою, люблю боятися, переповнений вічним неспокоєм, як К’єркегор, як Ніцше — я, у кого очі повні сліз, я просяк ними, як ті, що скуштували сльозогінного газу, власним тілом відчули удар струменю з водяної гармати, дякуючи уяві і тому, що пережив на власному досвіді, котрого тілом і душею зазнали інші…».

То чи відібрав Грабал собі життя? Не в уяві, а насправді? Важко припуститися такої думки. А з іншого боку, чи не легше з нею погодитися, ніж визнавати факт, що то міг бути насправді нещасливий, абсурдний випадок? Що просто занадто вихилився з вікна, годуючи голубів.

І все ж така випадкова смерть має більше спільного з його баченням людської долі, яке він виклав у своїх книжках. Бо чи не так загинув Мілош Піпка, боязкий герой «Потягів під особливим наглядом»?

Урна з прахом Грабала спочила 28 березня, в день його вісімдесятитрьохріччя, в родинному склепі на цвинтарі в Градіштку біля Керська. Спочив біля своїх матері, батька, брата і стрия Пепіна.

— І що, це кінець? — запитував я самого себе, стоячи над могилою. — Чи тут, під оцим гравієм, усе скінчилося? Оповідання стрия Пепіна, подорож молодої пані шефині на німбурзький комин, печатки на сідничках Святої Зденки і маленькі шедеври пакувальника макулатури Ганті? Тут усе закінчується?

І тоді я пригадав собі, що в році 1879-му якийсь Длубач-Грабйонтко, видатний діяч товариства «Сокіл», виголошуючи якусь надгробну промову, сказав на завершення таке: «Нехай його прах живе між нами!».

І я помолився, щоб так було.

Переклад з польської Юрія Сенюка

Александер Качоровський (1969 р. н.) — перекладач чеської літератури польською мовою (зокрема, «Ніжний варвар» Богуміла Грабала, «Випадки невдачливого тенор-саксофоніста» Йозефа Шкворецького, «Ченчик» Еґона Бонді). Працює в тижневику Newsweek Polska .