Богуміл Грабал - Вар'яти - Вибрана проза

На думку Вацлава Кадлеца, саме під впливом обуреної реакції на той текст Грабал перестав писати.

«Я досягнув певної кульмінації й водночас відчуття порожнечі — тепер моє життя набуло тенденції спаду, — сказав він кількома місяцями пізніше. — Протягом останніх чотирьох років я справді написав багато коротких есеїв, котрих вистачило б на книжку, але на більшу книжку мене вже не стати. Не маю достатньої причини для писання. Відчуваю, що все, що мав зробити — зробив. Тобто — погоджуюся зі світом! Мені не здається, що я жив марно. А це найважливіше!».

Я не був знайомий з Грабалом особисто, хоч знайти його було нескладно. Донині щовівторка о четвертій «Під Золотим Тигром» зустрічаються його товариші — вже без нього. Але вже й тоді, коли він жив, у певному сенсі його з ними не було. Він жив у своїх книжках, у своїй легенді — реальнішій, ніж сама реальність.

Мені не хотілося шукати його «Під Золотим Тигром». Я сподівався, що вдасться колись запросити його до Варшави. Нагода видалася, коли видавництво «Свят Літерацкі» почало видавати його «Вибрані твори». Я хотів, щоб Грабал приїхав у квітні 1997 року на презентацію «Ніжного варвара» у моєму перекладі. Адже загалом він багато подорожував. Улітку 1996 року був у Падуї — тамтешній університет надав йому звання почесного доктора. Восени Томаш Мазал завіз його до Берліну на авторський вечір.

У грудні письменник опинився в лікарні «На Буловці», цілком паралізований. Уже кілька років поспіль зиму він проводив у лікарні. «За ним там добре доглядають. З ногами далі кепсько, не може ходити, тож поки що про поїздку до Польщі говорити рано. Мабуть, залишиться в лікарні до кінця лютого», — написав Мазал у листі, що його я отримав уранці 3-го лютого 1997-го.

Кількома годинами пізніше Грабала вже не було серед живих.

Тривогу здійняли пацієнти, які побачили, що хтось випав з вікна на п’ятому поверсі. Кількома хвилинами пізніше до Мазала зателефонував лікар. Він сказав: «Пан Грабал занадто вихилився, годуючи голубів. То був нещасний випадок». Незабаром новину повторили світові інформаційні агенції.

Судячи з реакції медій, смерть Грабала стала більшою подією за кордоном (у нас теж), ніж у Чехії. Голоси видатних письменників з еміґрації — Мілана Кундери, котрий ствердив, що в майбутньому про час радянської окупації Центральної Європи будуть говорити як про час, коли жив і працював Богуміл Грабал, і Йозефа Шкворецького, котрий висловився коротше: «На мою думку, він був найкращим чеським письменником» — канули в Чехії у порожнечу.

«Якби у Франції, чи будь-де на світі, помер письменник, що так зрісся зі своєю країною, як Богуміл Грабал, влада оголосила б усенародний траур. (…) Ні Спілці письменників, ні ПЕН-клубові навіть не спало на думку написати некролог, як не спало на думку прислати на похорон із своєї спілки безсмертних когось, хто бодай кількома словами попрощався б із колеґою. Нашій нікчемності притаманне і те, що з останнім словом не виступив ніхто з кінематографічного і театрального середовища, те саме стосувалося й мешканців Німбурку, робітників сталеливарні в Кладні, де Богоуш колись гарував в нелюдських умовах. (…) І нарешті, Любий Друже, пане президенте, знаю, що Ви хворієте, але, чи не могли Ви прийти попрощатися, чи Ваша дружина, чи будь-хто з Вашої канцелярії? Для мене Ваша відсутність була великим ударом — настільки ж, як і відсутність священика».

Лист такого змісту надрукував у «Літературні Новіни» Їржі Колаж, славетний поет і художник, приятель Грабала. Саме він у кінці сорокових порадив Грабалові, щоб той замість віршів присвятив себе виключно прозі, а в 1956 році помістив у самвидавівській збірці «Життя є всюди» перший критичний текст, присвячений прозі Грабала. Його автором був тоді двадцятилітній Вацлав Гавел. Сімома роками пізніше Колаж був причетний до видання дебютної збірки оповідань Грабала «Перлинка на дні».

Важко повірити, але на лист Колажа ніхто не відреаґував. Та і не всі звинувачення були слушними. Гавел, котрому стан здоров’я місяць перед тим не дозволив узяти участь у святкуванні двадцятої річниці Хартії 77, прислав вінок. Парламентарі, що брали участь у чесько-німецьких переговорах, вшанували пам’ять померлого хвилиною тиші. Під час жалобної церемонії уряд представляв міністр культури. З письменником попрощалися Їржі Менцель, Маґда Вашарйова (Марія з «Пострижин»), приятелі, знайомі і сусіди з Керська.