Джоджо Мойес - Після тебе

Сем жестом показував мені сісти, але я просто не могла перебувати на одному місці. Шия затверділа, руки стислись у кулаки — я крокувала дахом уперед і назад. Хотілося відшукати містера Ґарсайда. Сем підійшов до мене та потер мені шию, розслабляючи напружені вузли на плечах. Думаю, він зробив це, аби я перестала ходити туди-сюди.

— Та я просто вбити його хочу.

— Ну, можемо це влаштувати.

Я глянула на Сема, щоб переконатися, що він жартує — і мене трохи розчарувало, бо він дійсно жартував.

Повіяв прохолодний нічній вітер, і я пошкодувала, що в мене немає куртки.

— Може, просто звернутись у поліцію? Це ж шантаж!

— Він не зізнається. Він може сховати телефон куди завгодно. А якщо її мати каже правду, то Лілі ніхто не повірить: її слово проти слова так званого стовпа суспільства. Таким людям це все минається.

— Але як же забрати в нього телефон? Вона не зможе це пережити, поки ця фотографія існує.

Я здригнулася від холоду, і Сем віддав мені свою куртку. Від неї йшло тепло його тіла, і я щосили намагалася не показувати, як же я йому вдячна.

— До нього на роботу ми не можемо приїхати, інакше про це дізнаються її батьки. Може, написати йому листа на електронну пошту? Попросити відправити нам телефон чи ще що?

— Не думаю, що він погодиться. Він, мабуть, навіть не відповість на такий лист, бо це можна б було використати як доказ.

— Ох, безнадійно, — застогнала я. — Може, їй треба просто пережити це? Може, ми зможемо переконати її, що в її інтересах просто забути це. Це ж правда? Може, він і сам давно викинув той телефон.

— Думаєш, вона зможе?

— Ні. — Я потерла очі. — Я й сама не зможу змиритися з тим, що йому це так просто минеться. Паскудний маніпулятивний козел у лімузині…

Я підвелася та глянула на місто внизу. На мить мене охопив відчай. Легко було уявити, як налякана Лілі марно намагається позбутися цих тіней минулого. Цей телефон легко може стати ключем до всього її подальшого життя, її поведінки.

«Думай, думай. Що б зробив Вілл?» Він не дозволив би цій сволоті виграти. Треба думати, як Вілл. Я дивилася, як повільно тягнуться автівки повз мій будинок. Уявила, як містер Ґарсайд їздить вулицями Сохо у своїй великій чорній машині. Він легко йде життям, упевнений, що завжди і всюди буде так, як він захоче.

— Семе, а є такі ліки, які могли б зупинити чиєсь серце?

Він дозволив мені замислитися над цим на якусь мить.

— Скажи, що ти пожартувала.

— Ні, послухай. У мене є ідея.

Спочатку вона нічого не відповідала.

— Тобі нічого не загрожуватиме, — сказала я. — Так ніхто ні про що не дізнається.

Мені сподобалося, що вона не стала відразу ставити те запитання, яке я ставила собі сама відтоді, як розповіла Семові про свій план: «Звідки ти знаєш, що це спрацює?»

— Ми все спланували, сонечко, — сказав він.

— Ніхто не дізнається?..

— Ні про що. Лише про те, що він до тебе приставав.

— А тобі нічого не загрожуватиме?

— Не хвилюйся за мене.

Вона смикнула себе за рукав та прошепотіла:

— Не залишайте мене з ним удвох. Не залишайте.

— Ані на мить.

Вона закусила губу, потім глянула на Сема та на мене — і дійшла рішення.

— Добре. Я згодна.

Я купила дешевий мобільник та зателефонувала на роботу вітчиму Лілі. У секретаря я отримала номер містера Ґарсайда — удала, що в нас із ним призначена зустріч. Увечері, чекаючи на Сема, я надіслала повідомлення на його номер.

«Містере Ґарсайд, мені шкода, що я Вас відштовхнула. Я просто злякалася. Я б хотіла все владнати. Л.»

Він зачекав з півгодини, перш ніж відповісти, — мабуть, щоб Лілі похвилювалася.

«Нащо мені з тобою говорити, Лілі? Я тобі допоміг — а ти повелася зі мною дуже грубо».

— Козел, — пробурчав Сем.

«Я знаю. Пробачте, будь ласка. Мені правда потрібна Ваша допомога».

«Лілі, ми не можемо грати в одні ворота».

«Я знаю. Просто це мене шокувало. Мені потрібен був час, щоб обдумати. Може, ми зустрінемося? Ви отримаєте те, що хочете. Тільки спочатку віддайте мені той телефон».

«Лілі, я не думаю, що ти маєш право висувати вимоги».

Сем глянув на мене, я на нього. Почала набирати:

«Навіть… якщо я дуже погане дівчисько?»

Він якийсь час не відповідав.

«Це вже цікава розмова».

Ми з Семом знов обмінялися поглядами.

— Мене зараз знудить, — сказала я.

«Завтра ввечері, добре? Я пришлю адресу, якщо буду впевнена, що подруги не буде вдома».

Коли ми пересвідчилися, що він не відповість, Сем заховав телефон у кишеню, щоб Лілі не побачила, та обійняв мене.