Валерій і Наталя Лапікури - Наступна станція - смерть

- Ну, товаришу підполковник, чогось та й ви нас навчили.

- Та годі вже тобі, філософ. Розказуй!

- Подивіться, товаришу підполковник: усі місця нападу розташовані приблизно на відстані півгодини ходу від уявного центру. Отже, бандит або там живе і перед сном виходить подихати свіжим повітрям, або він там працює - і то в нічний час.

- Молодець. Логіка залізна. І без усякої там науки. Хто працює вночі? Третя зміна на підприємствах, сторожі і кочегари. Є ще таксисти, але тоді не було б такої кучності. Якраз навпаки - сьогодні тут, а завтра в Дарниці.

- А післязавтра, товаришу підполковник, міліція почала б обшукувати всі машини, що їздять уночі, бо ми б це вирахували. І хтось би та й знайшов карабін під сидінням.

- Кажи далі, Сирота. Приємно слухати, а ще приємніше Генералу показати.

- А що, він уже цікавився?

- У ньоговже цікавилися.

- Хто? Ті, що через площу навприсядки, з міському партії, чи, не дай Боже, з Великої Хати на Орджонікідзе?

- Ні, поки що наші, міністерські, з Богомольця. Але це поки що.

- А хіба настукав хтось?

- Гірше. Отой партизан пограбував тещу одного з заступників Федорчука.

- Воістину правду казав Володимир Ілліч Ленін: людина з рушницею - то все!

- Сирота, стули писок! Головне, що Контора на сьомому небі від щастя.

- Ну, начальства ніхто не любить.

- Я не про те. Федорчук, на відміну від нашого Міністра, своїх людей зневажає. Але у нього на Головченка зуб іще з часів спільної служби в Конторі.

- Згоден, товаришу підполковник, це вже всім непереливки.

Від автора: Головченко Іван Архипович (1918-1992 рр.) довше від усіх його попередників і заступників - аж 20 років - керував міліцією радянської України. До появи в МВС у 1962-му році служив у КДБ на посаді заступника Голови республіканського комітету.

Версія щодо того, що інтереси Головченка і Федорчука перетнулися ще в чекістські часи вперто побутувала серед міліцейського люду, хоча документальних підтверджень цього знайти не вдалося. Федорчук від сорок п’ятого до шістдесят другого року служив у Відні, Берліні та Москві, а Іван Архипович - виключно в Україні. Подейкують лише, що перший секретар республіканського ЦК Петро Шелест хотів бачити керівником республіканської Контори саме Головченка. Але не склалося.

Олекса Сирота:

Старий присів навпочіпки біля мого мальовидла, роздивився і, не підводячись, звелів:

- Теорію разом із плітками встроми, сам знаєш, куди. Давай конкретику. З чого почнеш шукати ствол?

- Підприємств і установ із тризмінним циклом в цій зоні немає. Залишаються сторожі і кочегари. Рутинна міліцейська перевірка.

- З обшуками, чи без?

- Як по мені - то навіть без появи у цьому районі чужих ментів у формі. Виключно через відділи кадрів.

- А що, є ще якісь дані крім того, що він високий і ймовірно «мужської статі», як сказала одна з потерпілих?

- Немає, але я вирахував, як той єврей з анекдоту. По-перше, він має бути місцевим, не лімітою з якихось там Перебродів чи Романового Хутора. І не просто місцевим, а десь із Куренівки.

- Сирота, ти що - до ворожки ходив?

- Яка ворожка, громадянине начальник? Чистісінький матеріалізм! Він добре знає цей район, навіть уночі. Бачите - тут новачок ногу зламає, а він орієнтується, мов той кіт. Отже, десь тут ріс, ходив на Довбичку рибу ловити, лілії на протоках для дівчат зрізав. І працює десь тут же від перших новобудов. Гляньте, це ж не просто шмат району. Оці мікрорайони здали і заселили найпершими.

- Ще щось тобі твій матеріалізм підказує? А якщо він не сторож і не кочегар, а, скажімо, художник? Або простий радянський інженер, яких мільйони? До вісімнадцятої горобцям дулі дає за свої сто десять каербе, потім приїздить із трьома пересадками додому, приходить до тями, вечеряє і, як ти кажеш, перед сном виходить подихати повітрям, а заразом - підробити до скромної інженерської зарплати. Тоді тобі треба всіх у цій зоні трусити. А це ж тисячі людей!

- А в мене вибору немає, товаришу підполковник. Я мушу, як вчить нас журнал «Радянський міліціонер», перебрати подумки всі версії і зупинитися на одній.

- Ну, тисни на гальма, зупиняйся. Нема коли кататися. Ти що, не втямив: ми вже приїхали!

- Як приїхали? Куди? Що я маю втямити?

- А те, що вже вся Оболонь гуде: міліція, мовляв, вирахувала, хто це перехожим кишені чистить - і ось-ось заловить на гарячому.

- Та невже? Та я ж нікому! Ну… майже нікому. Так, парі хлопців з райвідділу.

- Ото тепер сиди і молись, як ти любиш казати, щоб наш грабіжник не ходив на базар і не перекурював у своєму дворі з пенсіонерами.