Валерій і Наталя Лапікури - Наступна станція - смерть

- З чимось незгоден, Сирота?

- Із собою, товаришу підполковник.

- Хвалю! Ти знаєш, як Сидір Артемович Ковпак інформацію ділив?

Я чув цю байку разів п’ятдесят, однак щоб утішити Старого заперечливо похитав головою. Він докурив свою цигарку і пояснив:

- Найвірогідніша інформація: «Сам бачив». Далі йде: «Думаю». І вже наостанок - «Хлопці казали». Кажи, що бачив?

- Нічого крім трьох трупів і кількох дурних свідків, які стояли поряд зі вбивцею, але головного так і не помітили. Наприклад, такої дрібнички - чи у нашої дами своє волосся, чи перука.

- Хай буде! Тепер - що думаєш?

- Думаю, що наші інструкції писав сліпоглухонімий начальник антарктичної станції. Бо вони не мають нічого спільного з реальністю. Подивіться - по третьому епізоду авіаміліція першою куди подзвонила? Своєму начальству. Потім вислухала їхні розпорядження. Після цього транспортні полковники повідомили нарешті нашу Управу, здавалося б - кілька зайвих хвилин. Але для кого вони не зайві? Для вбивці. Тепер пригадайте, як втрапили до нас два перших епізоди. Добре, що мій приятель здогадався викликати мене всього через дві години. А скільки днів перший труп перекидали з однієї служби до іншої? Тут би не те що доктор Ватсон - Шерлок Холмс усі подробиці позабував би. Ми з вами хто - розшук! Повинні приїздити, як пожежна команда. А нас, в кращому випадку, викликають водночас із труповозкою. Тож не дивно, що у нас не тільки бокали, а й небіжчики зникають.

Старий не витримав:

- Олексо, ти мені на цю тему вже десятий раз плачешся. Говори конкретно про справу, а філософію віддай замполіту.

- Конкретно не подобається одна обставина. За моїми підрахунками грошей, які вона взяла в Жулянах, вистачило б надовго. Чому ж вона засвітилась у Борисполі замість того, щоб лежати у Гідропарку і грітися на сонечку?

- Напевне, тому, що взята нею сума в обох епізодах була приблизно однаковою. У того, з вокзалу було при собі двісті карбованців плюс квиток. У жулянського фраєра приблизно стільки ж. Якраз на місяць нормального життя, якщо не шикувати щовечора по ресторанах. Але вона в них не шикує, а тільки працює.

- А от і не однакова сума була у небіжчиків. Бо у того жулянського крім відпускних ще й оздоровчі в гаманці лежали.

Старий пхикнув:

- Теж мені, гроші - оздоровчі!

- Не кажіть! Звичайно, мої п’ятнадцять карбованців і ваші тридцять, то не гроші. А ви знаєте, скільки належить «на поправку» таким, як отой в чорній трійці? Мінімум два місячні оклади. Згоден, що «нічого собі!» Отже, загальна сума така, що наша сколопендра в спідниці могла не те що до бабиного літа - до Дня міліції нікуди не рипатись. (В СРСР цей день відзначався десятого листопада - авт.) А вона вискочила. Це перше, що мені не подобається. З нього випливає друге. Точно сформулювати поки що не можу, однак прошу, щоб хлопці з фотолабораторії збільшили мені всі три портрети жертв хоча б до розміру дев’ятнадцять на двадцять вісім.

- Через годину матимеш, - пообіцяв Старий. - А як сформулюєш конкретику, то до ранку не чекай. Буди мене хоч посеред ночі. До речі, хочу тобі сказати про запити щодо аналогів. Тут ти недопрацював. Звідки ти взяв, що тобі потрібні тільки ті «клофелінниці», котрі працювали по Україні, Молдавії і Білорусії. А раптом ця пташечка до нас із Далекого Сходу прилетіла або зі столиці нашої Батьківщини Москви. Бо хід думок у тебе, як у того Вовочки з анекдоту - правильний. Може бути, що вона спочатку з клофеліном працювала, доки не «прокололась». Клієнт заміцний трапився, снодійне прострочене чи свідок невчасно вискочив. От вона задля надійності тепер усіх фраєрів трупом кладе. А те, що в обох епізодах склопосуд зник, то це дуже добре. Гуляють десь її пальчики! Подавай на Всесоюзний розшук, я сам до Генерала понесу. До речі, у тих аналогах, що надіслали, крім клофеліну якась інша зараза фігурує?

- Є, але суцільна «побутовка». Зять тещу притруїв, бо вона дружину проти нього настроювала. Кохані онуки стару паралізовану бабусю на той світ спровадили, бо набридло за нею доглядати. Один випадок взагалі унікальний. Дружина зрадливому чоловікові ціаністий калій в розчин для лікувальної клізми сипонула. Експерти ледь не сказились - клінічна картина за всіма підручниками судової медицини, а гірким мигдалем з рота небіжчика не пахне.

Старий розреготався:

- Ну, якщо ти вже мені анекдоти розповідаєш, то це означає одне - нічого ти толком не шукав. І не махай руками, я не муха. Ти чекав третього епізоду, аби мати свіжі докази і спробувати звести кінці з кінцями. Ну от, маєш - свіжий небіжчик і ніякого прогресу. Слухай мене: доходили чутки, що за останні два-три роки зникли без сліду або були знайдені в стадії трупів кілька золотошукачів з Магадану. Вони, як правило, летіли місцевими авіалініями до найближчих великих аеропортів. Переважно в Якутськ. У кожного при собі було пару кілограмів грошей, це офіційно, і крім того золотий пісочок та заникані самородки. Все це багатство зникало або разом з господарем, або з його речами. По цій справі вилітали аси з союзного міністерства і генпрокуратури. Єдине, що вони встановили - жоден із золотошукачів не випивав у звичних випадкових компаніях, які формуються в літаках, аеропортах, поїздах і на вокзалах. А тепер уяви собі, скільки часу можна прожити на ці гроші, не рахуючи золота. Як мінімум рік, при умові, що не будеш вечеряти в ресторані і замовляти двадцять разів підряд пісню про «Ванінський порт». Однак, і для спокійного життя краще залетіти якомога далі від холодної Якутії. Скажімо, в Україну. Остання пропажа людини при золоті зафіксована рівно за рік до того, як у нас притруїли транзитника на вокзалі. До чого я веду - а раптом і там наша брюнетка пальці вмочила? Можливо, сама, а можливо - з партнером, котрий трупи ліквідовував. Москва так ні до чого й не дійшла. Тому не барися з матеріалами Всесоюзного розшуку. Більше того, проси інформацію за останні чотири-п’ять років. Мужиків відкидай, вивчай тільки жінок. Марудна справа. Ти цього не любиш, але куди дінешся. Ти уявляєш, що буде, якщо одного дня наша баришня зніме клієнта у депутатській залі? З неї станеться.