Валерій і Наталя Лапікури - Наступна станція - смерть

З цього приводу відбулася дуже цікава дискусія у нас в Управі. Старий викликав до себе в кабінет нашу групу і вмив, як останніх шмаркачів:

- Ну, на що авіаміліція схалтурила, так від цього нікуди не дінешся. У них своя специфіка: схопить і скрутить злочинця до того, як він витягне зброю. Мені пояснювали, що збити Іл-18 можна одним-єдиним пострілом зсередини. Аби куля влучила туди, куди треба. Тому хлопці з Борисполя зробили те, що мали зробить - одразу кинулись навздогін. Добре, облишимо, бо з них своє начальство стружку зняло на всю глибину різця. Але ж ви нормальні сискарі, без крилець. У вас повинен бути тільки один пропелер… самі знаєте, де! А ви що? Побігли слідом за авіаторами, перетрушувати те, що вони вже перетрусили. А треба було що? Перше - поставити раком усі зали, включно з депутатською. Сирота, нічого хмикати за чужою спиною. Зайдеш до мене, я тобі покажу посвідчення «Члена Президії Політбюро ЦК КПРС», хоча такого органу ніколи не існувало. Але один розумний аферист із цією «липою» обкоми партії дурив! А зляпати посвідчення якогось якутського чи калмицького автономного депутата - півдня роботи.

- Поїхали далі, - продовжив Старий, - стосовно відбитків пальців. Те, що вона вчасно спровадила посуд на мийку, - «один-нуль» на її користь. Але ж отой бокал - вона що, з ним по аеропорту бігала? Ні, викинула в якусь урну чи в корзину для сміття в жіночому туалеті. До речі, спасибі за підказку. Треба буде спеціально підсилити вашу групу кількома жіночками з бригади, яка ловить кишенькових злодіїв. Хоча б для перевірки жіночих туалетів, душових і тому подібного. А потім у них реакція миттєва, у цих баришень. І кисті рук міцні - як стисне, то й Жаботинський заверещить.

Від автора: зараз уже важко встановити, в чиїй високій керівній голові народилася дурна ідея вивести жінок зі штатів оперативних підрозділів міліції. На ті часи прекрасній половині дозволялося служити тільки в інспекції у справах неповнолітніх та відділах експертизи. Навіть у згаданій бригаді по кишеньковим злодіям жінки працювали напівлегально. Такий підхід добряче давався взнаки слідству, особливо, коли воно стикалося з жінками-злочинницями.

Стосовно Жаботинського - то він був у семидесятих роках абсолютним чемпіоном і рекордсменом світу по штанзі. Серед болільників мав ніжне прізвисько «нечиста сила». На жаль, наші діти при згадці про Жаботинського і його попередника Юрія Власова кліпають очима. Щоправда, Юрію Власову повезло. Він став письменником, потім засідав у Верховній Раді СРСР - при Горбачові і, кажуть був навіть депутатом російської Держдуми.

Олекса Сирота:

При згадці про урни та корзини зі сміттям хтось із молодих інспекторів скривився. Отут Старий і видав свій улюблений монолог про деяких інтелігентів, котрі хочуть і рибку з’їсти, і на його місце сісти, і кісточкою не вдавитися.

- Ваше діло собаче, - кричав Підполковник, - винюхувати і розгрібати! Офіціантів допитали, але це і сільський дільничний зробив би. А пасажирів, котрі вже другу добу в аеропорту стирчать, хто-небудь опитував? Вони, між іншим, зранку, коли розпогодилося, порозліталися на всі боки і передавали вам привіт. Ви що думаєте - я про сміття зараз пригадав? Ні, як тільки мені подзвонили про всю цю веремію. Але у нас в черговій частині раптом заповажали старість, і я дізнався про все це лише коли прийшов на роботу. Тепер єдиний наш доказ, отой бокал, спочиває на міському звалищі. Що, послати всіх вас туди, аби ви рученьками розгребли і перебрали? Варто було б, та шкода часу. Бо ця ваша триклята брюнетка, чи яка вона там, скоро знову виступить! Чого дивитесь на мене, наче ніколи не бачили? Скільки часу пройшло між першим і другим епізодами? Два тижні. Між другим і третім? Місяць. Гроші, які вона взяла у відпускника, напевне, закінчились, інакше б вона не ризикувала у Борисполі. Тепер у неї порожньо, бо зірвалось - клієнт помер до того, як вона йому кишені і «дипломат» почистила. Якщо вона така, як я собі її уявляю, то четвертий епізод буде останнім. Їй у Києві залишатися не можна, а дременути подалі - потрібні башлі. От і все, а тепер геть звідси, щоб я вас не бачив… до шістнадцятої години. Принесете пропозиції! А Сирота, як я бачу, вже дозрів для бесіди, тому залишиться.

Всі розійшлися, крім мене. Старий за звичкою не поспішав. Дістав зі старого срібного портсигара з трьома богатирями свою «біломорину», старанно розім’яв, припалив, кілька разів з насолодою затягнувся і відклав недопалок на край попільнички. І лише тоді перейшов до суті: