Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Давно?

Прямо перед тобою, хоч я і не розумію, яке це має значення.

,,Справді, чого це я питаю? Головне, що дзеркала тут немає і вона його, сподіваюсь, вже ніколи не побачить.”

Цікаво, кому знадобився цей непотріб?

Ти ж, нібито, також ним цікавився.

В мене свої інтереси. До того ж, протилежні.

Ладно, проїхали. Тим паче, що обличчя я не запам’ятав. Шикарні лаковані туфлі – це все, що вклалося в моїй голові

Мені на це начхати.

Хлопець пішов до дверей. На порозі зупинився, на четверть розвернувся і спитав:

Цигарок не продаєш?

Продавець покачав головою. Чорний Ворон вийшов.

...Перед цим вона не спала всю ніч. Не дивно, що це було легко – заснути в його обіймах. Напруга знята, настрій хороший, на душі стало легше. Хоч і холодно самій у ліжку.

Христина перевертається на спину. Болять і сльозяться очі, проте це проходить вже за кілька хвилин. На тумбочці стоїть годинник – вона проспала чотири години. О Боже, чотири години! Як же вона ненавидить спати вдень.

Деякий час вона почувається як сонливий борсучок, що тільки-но виліз зі своєї нірки. Цього цілком достатньо, аби на повному автоматі одягтися й піти до ванної. Вмившись холодною водою, дівчина поволі повернулась у реальність. Повернулась до кімнати, але нікого там не побачила. Відразу ж відчула себе самотньою і покинутою.

Вийшла з номера й спустилася в низ, до холу. Декілька людей розсілись по різних кутках: хтось курив у відчинене вікно, хтось на когось чекав, хтось або пізно обідав, або рано вечеряв. Жодного знайомого обличчя. Вона пішла в сторону туалету. Перед самими дверима по її шкірі пробігли мурашки...

Коли Емона вийшла за цигарками, вона не знала, чим це скінчиться. Курячи за поворотом, вона не помічала перехожих, машин, очей, що так пильно за нею стежать – нарешті вона курить СВОЇ сигарети. Можна викурити за раз дві, три, а то й півпачки – вони її й належать тільки їй.

Йдучи вулицею, їй чомусь здавалося, що за нею стежать. Обернулась – хіба що той дядечко якось скуто виглядає. Про всяк випадок звернула в перевулок, зробила круг й вийшла на ту саму вилицю – дядечко весь час слідував за нею. Тут явно щось не те... Вона пришвидшила крок. Будучи в страху, вона забігла в готель прямісінько до туалету й закрилася в кабінці. Емона сподівалася, що це їй тільки здалося й що цей дядечко не зайде сюди.

Вона чула як двері замкнулись на замок. Хтось по черзі вривався в усі кабінки, залишаючись при цьому незадоволеним. Кожен стук збігався з ударом її серця і з кожним ударом наближалась мить, коли відкриються дверцята її кабінки й почнеться гвалтування.

Він стояв перед нею, тримав в одній руці ніж, а іншою розстібав свій пасок.

Роздягайся! – наказав він. – І навіть не здумай кричати.

...Молоде свіже тіло лежить на холодній підлозі вбиральні. Розтерзана шкіра, кров на кахлях й раковині, завернуті очі, сперма на стегнах, злипле від усієї цієї кров’яної маси волосся... Спершу не віриться, що це людина, що зовсім недавно вона була живою і що таке могло статися в туалеті пристойного готелю. Це перше відчуття. З другим відчуваєш огиду й блювотний рефлекс. Якби Христина побула там зайву хвилину, її б точно вирвало. Третє – відчуття страху й думки про недалеке місце перебування збоченця. На цій стадії Христина не змогла нічого кращого придумати, як втекти. Ні закричати, ні повідомити про вбивство – спрацював інстинкт самозбереження. Вона не розуміла куди біжить, не розуміла навіщо. Просто боялась зупинитись, щоб її не наздогнало усвідомлення того, що щойно вона бачила. Вона не хотіла знати, що вона бачила.

Хтось перехоплює її біля виходу. Дівчина намагається вирватись, не глянувши ні разу на свого перехоплювача. У ній розвинулась четверта стадія – страх того, що хтось перекладе на тебе злочин.

Тихо-тихо, – шептав знайомий голос, пригортаючи до себе. – Це ж я. Куди ти так біжиш?

Я... Там... Там таке... Емона... її там...

Помітивши, як на них витріщаються, Чорний Ворон відвів її на вулицю подалі від допитливих очей.

А тепер розповідай: що сталось?

Емона... вона... мертва...

Йому хотілося розпитати що да як, та побачивши, що вона майже в стані шоку, не став нічого говорити. Він посадив її в фургон, а сам запалив сигарету. Докуривши її, дістав нову. Завів двигун і вони поїхали. Курив по дорозі.

Тим часом вона помалу заспокоювалась. До неї навіть почало повертатися уміння мислити адекватно. Стадія п’ята – затишшя й умиротворення.

Перед очима мелькали вулиці, будинки, перехожі і дуже скоро промелькнуло усе місто. Потім почались дерева й дорога, над якою нависала курява.