Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Ти мене боїшся? – відкрито спитав він.

Ні.

,,Бреше,” – подумав.

Підсунься ближче.

Навіщо?

Зараз побачиш.

Вона пересунулась з іншого кінця лавки – тепер між ними було всього три сантиметри.

Торкнись мене.

Він відчув її пальці на своїй руці.

Ти мене не зрозуміла. Торкнися мене там, де б тобі ніколи не прийшло в голову і за що тобі неодмінно стало б соромно.

Її рука перенеслась на його щоку. Вона була така гаряча і така ніжна! Йому навіть стало трохи ніяково, здалося, ніби мурашки пробіглися по його плечах, а потім по хребту опустилися на поясницю і там вже розчинились у невідомості.

Просто поклади руку на мої геніталії.

“Ти жартуєш?”

Вона заперечливо покачала головою.

Не бійся, я тебе не домагатимусь. Роби, як я кажу – нічого страшного не буде.

Вона забрала руку зі щоки. Він дивився на неї упереджено, щоби показати, що він не жартує. Її долоня повисла над його стегнами – вона все ніяк не наважувалась. Дівчина через кожні дві секунди піднімала погляд і дивилася на перевулок: чи не йде бува хто? І з кожними тими двома секундами її рука віддалялась на сантиметр. Їй все ще здавалось, що це був просто жарт. Тоді він вирішив їй допомогли й положив дівочу руку на потрібне місце, придавивши зверху своєю.

Ти хочеш, щоб я говорив з тобою щиро, начистоту, але ти не довіряєш мені, бо не знаєш мене, тому намагаєшся тримати себе в межах дозволеного, а внаслідок цього брешеш мені – я це ненавиджу. Звісно, я міг би розкріпачити тебе душевними розмовами про неважливі речі, після яких ми могли б довіряти одне одному і розповідати про все без табу. Та, погодься, тримаючи мене за яйця, – її зсудомило. ,,Гаразд, – подумав він, – при тобі виражатимусь культурніше.” – е-е... за інтимне місце, процес пришвидшується в кілька разів. Хоча, звісно, ефект був би більш яскравим, якби ти залізла рукою мені в штани. Якщо ти не проти...

Ні, дякую, – різко відмовилась вона.

Як знаєш. Так от, в такій незвичній ситуації ти розумієш, що гірше вже не буде, значить ти перестаєш мене боятися, значить ти довіряєш мені, а я, в свою чергу, можу довіритись тобі.

І щоб я не спитала, завжди відповідатимеш?

Відразу, чесно й відверто.

Міг би й відразу так сказати, без цього.

Тоді було б не цікаво, – він забирає свою руку, а її залишається на місці. Він відкидається на лавці. – Тепер я не просто замкнений у собі хлопець, що живе самою лише музикою і який ділить житлову площу з трішки хворим на голову покидьком, тобто з Сопляком.

А йому я також повинна покласти так руку?

Ні-і... Хоча, він був би в захваті від цього: він ще більший збоченець, ніж я.

Ти не схожий на збоченця.

Це ти зараз так вважаєш, а взагалі тебе може знудити від того, про що я зазвичай думаю. – Він глянув на мить униз, а потім знову спрямував погляд назад на Христину. – Ти тільки сильно не захоплюйся, гаразд?

Вона швидко відсмикнула руку.

Я пожартував. Могла б іще потримати, якщо тобі це сподобалось.

Ні, з мене досить, а то я зміню свою думку щодо твоєї збоченості.

,,Оце вже по-нашому!.”

Він зайшов до себе, поставив біля дверей гітару, сів на край ліжка і завмер. Кілька хвилин він сидів отак, мов кам’яна статуя. „А вона мене слухала, – приходили в голову думки. – Саме так, слухала... І розуміла мене, кожне слово”. Хлопець положив руку собі на лоба. „Та я весь палаю!” Чорний Ворон підвівся й пішов до ванної. Спочатку він планував просто вмитися, але потім передумав і підставив голову під кран – волосся відокремилося прядками, ще дужче закучерявилось... Він стояв і дивився на себе в дзеркало, намагаючись розгледіти кожну деталь в собі, в своєму лиці, проаналізувати та видати остаточний вердикт – чи зможе він полонити ще одне серце чи ні. „Дурня! Навіщо це мені? Навіщо це їй. Немає значення як я поступлю – все одно для мене тут не буде ніякої вигоди. Та й взагалі, чого це я почав про таке думати? Хіба це варте уваги?” І він вирішив викинути всі непотрібні думки зі своєї голови.

Повернувшись до себе, Чорний Ворон розлігся на ліжку й, при абсолютно чистій свідомості, роздивлявся тріщинки на стелі. І більш нічого зайвого чи недоречного – чистота, порядок.

Правду кажучи, було важко отак лежати, особливо коли думки самі винирали на поверхню після того, як він намагався втопити їх в своєму океані, на дні якого вже лежали задушені почуття та емоції. „Кого я обманюю? Я не можу так просто викинути з голови те, що на даний момент найбільше мене хвилює, я не хочу забути, не хочу не зважати! Нехай я слабак, що не можу знайти у собі сили боротися з цим. Але ж це безглуздо!”