Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Вона ніяк не відреагувала.

Чорний Ворон вийшов з ванної.

Ну как? Подрочил? Обошлось без происшествий?

Дякую, що так за мене переживаєш... Ти думаєш сьогодні на роботу йти?

Какая к черту работа... – Сопляк зиркнув одним оком на настінний годинник. – Вашу мать, я на работу опаздываю!

І зник за дверима. Зрозумівши, що то не його кімната, швидко шугонув в іншу.

Там ще залишилось? – звернувся Чорний Ворон до Емони, яка вже відкинулась на стільці, посьорбуючи з пляшки.

Так, ще дві-три бутилочки і, здається, одна баночка.

Заглянув в холодильник, оглянув його уважно, почухав потилицю.

М-да-аа... В домі живуть двічі більше людей, випивки купується ВТРИЧІ більше, а її все одно не вистачає.

Її ніколи не вистачає.

Так, але ж Христя не п’є і дякую їй за те, а все одно не сходиться.

Христина не п’є, тому я п’ю і за неї, і за себе.

Навіщо?

Для балансу.

Вилітає Сопляк.

На работу... на работу... быстро на работу...

Куди ти спішиш? – обізвався до нього Чорний Ворон. – Ти все одно грачуєш, так яка тобі різниця в скільки виходить? Ти ж сам собі платиш!

Вот именно! – розвернуся на порозі Сопляк, тицяючи на нього пальцем. – Я хочу подняться в своих очах! Быть строгим начальником и боятся самого себя.

А ще ти хріновий роботодавець і працівник-хабарник.

Да, я такой, – розніжився він. Потім зробив серйозний вигляд і мовив строгим голосом: – Ждите вечером.

І вийшов у двері.

Чорний Ворон пристально глянув на Емону.

Я також вже йду.

Відставила порожню пляшку на середину столу і пішла геть.

Він залишився сам.

Підібрав з підлоги гітару, хекнув на неї разок, протер низом своєї майки. Підпер нею стіну. ,,Нехай, вона ще вечором знадобиться.” Постояв, трішечки подумав-подумав і передумав: ,,Ні, хай краще постоїть у моїй кімнаті – мало що може трапитись.” І відніс гітару. Потім повернувся в кухню, дістав із холодильника ту єдину баночку пива зі смаком лайму. Ага, кілечка немає. Мабуть, Сопляк відірвав – в нього руки завжди не з того місця ростуть. ,,Если руки растут не с того места, значить это ноги, ” – отак би він спробував викрутитися жартом. На щастя, його тут немає. Чорний Ворон почав колупати баночку ножем.

А відкривачки хіба нема?

Почувши чийсь голос, він застиг на місці, наче його застукали на гарячому за чимось непристойним. Потихеньку повертає голову – у дверях стоять Христина. Х-у-у-у-х!..

Відкривачки тут зроду не водяться, – кинув він і повернувся до справи.

І як же ти їси консерви?

Я не їм консервів.

Але ж колись доведеться, якщо більш нічого не буде їсти.

От тоді й подумаю над цим.

А тоді вже пізно буде – ти помиратимеш з голоду.

Ну, тоді я не знаю, – розвів він руками.

А-ай!..

Лезо зачепило її руку. Він і не помітив, як вона підійшла ближче.

Дай гляну.

Він відкинув ножа і взяв в свої долоні Христинину руку. Поріз неглибокий. Лиш по краях розтерзаної шкіри тільки-но почала виступати кров.

В тебе є чим замазати рану?

Ні.

А хоча б якась аптечка є?

Споконвіку не мав.

Ну, а бинт?..

Він помахав головою.

Стій тут і нікуди не йди, я зараз.

Хлопець зірвався з ніг і розчинився десь в коридорі так швидко, що Христина не встигла помітити, в які двері він зайшов. Через хвилину він повернувся, несучи якийсь клаптик тканини, чимось схожий на марлю.

Це в мене залишилось ще з того разу, коли по п’яні перечепився через східці і роздер коліно з ліктем.

І сильно роздер?

Дурниці! Подай мені руку... Я тоді потягнув з собою Сопляка, так що йому також дісталося.

І ви потім вдвох сиділи й перев’язувались?

Майже. Спочатку глитнули спирту для бадьорості, а тоді вже перев’язувались.

Він намагався швидко перемотати порану руку, нібито від цього залежало Христинине життя. Вона помітила, як трясуться його пальці – він боїться зробити їй боляче. Коли він хотів затягнути вузол тугіше, то нахилився головою і взяв один кінець зубами, і вона відчула, як збуджено й нерівномірно він дихає. Здавалося, ще мить і він розплачеться замість неї – настільки переживав. Його аж шкода стало.

Ти ж... розумієш... – почав він виправдовуватись (щоправда, не знав як), міцно тримаючи її руку коло себе, – розумієш... я не хотів... я випадково... так вийшло... я ненавмисно...

Нічого-нічого, я все прекрасно розумію.

Ні не розумієш...

Вона дивилась на нього так, щоб він зрозумів, що все гаразд – він відпустив її.

Дай щось попити.

Візьми в холодильнику.

Христина, звісно, відкрила холодильник, але цілої пляшки брати не хотіла.