Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Книжка впала на підлогу.

Ти що там робиш? – спитав Чорний Ворон у Максима, який тим часом крутився біля книжкових полиць.

Я просто дивився.

Зазвичай прийнято дивитися не руками.

Дякую, я знаю. Просто тут так багато інтересного...

Моторошні книжки. В них забагато потойбіччя – магія, одним словом. Не вірю я в це.

Затим Чорний Ворон помітив, що в кімнаті холодно. ,,Підкинути в камін дровенят та затопити, чи що?”

А ти щось в цьому розумієш?

Колись захоплювався, – говорив Максим, ніби він вже звик відповідати на подібні питання. – Читав фентезі, наукову фантастику, бувало навіть практикував чорну магію... Всяке бувало в житті.

Екстрасенс? Маг? Чаклун?

Ні, що ти! Любитель.

І що це тобі дало?

Практично нічого. Звісно, я не рідко бував свідком чогось незвичного, надприродного.

НЛО бачив?

Яке в біса НЛО? Це все американські супутники стежать за нами, щоб ми раптом не випередили їх на світовому ринку. А наші, до речі, за ними. Маскування і нічого більшого.

Супутники кого?

Не зважай.

А з гномиками спілкувався?

Тільки коли вип’ю.

Ну, це у всіх буває. Білочки всякі...

Їжаки.

Їжаки? Ніколи не чув.

Я маю на увазі, їжаки в сечовому міхурі.

В сечо... Ні, це ти перебільшив.

Максим звинув плечима.

Кому як, – відповів він.

Просто ти не вмієш пити.

,,Сам ти не вмієш пити!” – сердився Максим, проте промовчав. Взяв першу книжку з полиці, яка трапилась йому під руку, і почав гортати її вперед-назад.

Давайте дізнаємось майбутнє, – запропонував Чорний Ворон. – Сторінка 286 п’ятий рядок зверху.

Максим відкрив і почав читати:

,,...Істина ніщо проти Слова Божого. Бо ж Істина і є Слово Боже, з однією лиш різницею, що Істина слабка. Вона не вселяє страх в людські душі. Істини занадто багато в розрідженому повітрі повсякденного життя. Слово Боже одне і звучить Воно гучно, як грім травневої ночі. Істину важко знайти, а Слово Боже важко почути. Господь більше не говорить з людьми: Він від них одвернувся...”

Вони глипали один на одного очима, чекаючи, що хтось із них щось скаже.

Сигарета, що догоряла свої останні хвилини, обпекла хлопцеві пальці.

Дідько!

Чорний Ворон викинув залишки в камін.

Ну, і що нам тепер робити? – із зацікавленням спитав Максим, відкидаючись у кріслі і обдивляючись кожного таким поглядом, наче щойно обіграв їх у карти.

Маячня!.. Невже ти в це віриш?

Випадковостей не буває.

Тоді перегадаймо.

Не можна: перший результат достовірніший.

То було не серйозно, – він глянув на Христину. – Загадуй.

Вона, не думаючи, відповіла:

Сторінка 179 третій рядок зверху.

Максим знайшов ту сторінку й зачитав:

,,...Стан шоку – це стан переосмислення себе. Гра в хованки по вакуумному ізоляторі, коли все довкола засмоктує чорна діра. Шизофренія – це дірка в ізоляторі. Стан афекту неможливо пояснити словами. Це і шок, і шизофренія, і некерованість, і розумова дисфункція. Злиття реактивів, що породжує реакцію горіння з виділенням величезної кількості тепла. Іншими словами – вибух. Той самий ВЕЛИКИЙ ВИБУХ, після якого утворився Всесвіт. Спершу пил – суміш водню, гелію й різних домішок. Потім впорядкування, злипання й нарешті утворення води, а звідси й поява живих організмів. З мозком відбувається те саме: шок(накопичення), афект(вибух), шизофренія(пил), психічна розрядка(злипання), перезагрузка(вода) й нарешті просвітлення(вищі живі організми). Проблема в тому, що досягаючи вищої сходинки свого розвитку, Всесвіт знову вибухає і все встановлюється наново. Або ж, у випадку з людиною, від адекватності до божевілля один крок...”

Він закінчує читати й обережно підіймає очі догори.

Що це в біса за книжка? – запитує Чорний Ворон.

Максим закриває книжку й дивиться на обкладинку.

Івролегій Напастенко ,,На полюсах свідомості”.

Значить так: віддаємо гітару, їдемо в Бюріед й починаємо жити заново – ось що потрібно було прочитати. А ти... закинь її подалі.

Чому ж... Непогана книжечка.

Максим знову розгорнув її й почав читати про себе, відкривши довільну сторінку.

Ходімо? – запропонував Чорний Ворон. Потім підійшов і подав Христині руку. – Йдемо звідси.

Куди?

Та хоч би й сусідню кімнату: не хочу більше з ним тут сидіти.

Я не глухий.

Я в курсі.

Максим махнув рукою, мовляв, ідіть уже.

За розмірами та кімната була майже, як попередня: така ж широка і простора. Була й скляна стіна з проходом на вулицю. На стінах висіли полиці з безліччю різних та незрозумілих речей, стіл, диван, що розкладається на ліжко, тумбочки, одне величезне крісло, в якому можуть поміститись двоє, один канделябр на чотири свічки та ще багато чого, що може здатись як цікавим, так і нецікавим. В кімнаті було темно, електрика не проведена – довелось шукати свічки. І от в одній із цих тумбочок Чорний Ворон знайшов пляшку вина. Вона була вже відкоркована, проте майже повна. ,,Чудово,” – думає він. Підходить до стола, що стоїть якраз перед диваном, ставляє пляшку, проходить далі по кімнаті. Розминається з Христиною.