Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Ненормальний.

Ідіот.

Дебіл.

Підозрілий.

Надто підозрілий.

Вони, тепер уже втрьох, під’їхали до будинку Секоса й постукали в двері. Ніхто їм не відповів.

Це ми, пеньок ти старий! – крикнув Чорний Ворон.

Ніде нічого не ворухнулось. Смикнули за дверну ручку, але було заперто. Затарабанили в шибки – тиша... мертва тиша. Позаглядали в усі вікна, але за ними було пусто.

Може, він вийшов кудись? – припустив Максим. – Справи якісь чи ще щось.

Та не міг він піти, – бурмотів Чорний Ворон, все ще вдивляючись в кімнату через скло. – Цей світ разом з усіма його жителями лякає його настільки, що він говорить тільки з мертвими.

Через спіритичний сеанс?

Можливо. Хоч йому далеко йти не треба: там, за будинком в нього своє кладовище.

В такому разі його друзі, мабуть, запросили його до себе в гості.

Недоречний жарт.

Ти впевнений?

Чорний Ворон задумався. А й справді, може він і дуба врізав, поки вони носилися зі своїми проблемами? Та він же начебто не настільки старий... І взагалі, чому немає тіла? Секос із таких людей, що помирають тихо, вдома...

Хлопець кинувся на задній двір. Скляні двері були відкритими навстіж. Вони зайшли в дім, прямісінько до кабінету. На столі записка:

Sorry , та я вас покидаю. По-перше, мені набридло двісті тридцять шостий раз переривати свою ВЕЛИЧЕЗНУ бібліотеку. По-друге, не зважаючи на те, що живу я відлюдкувато, мій спокій постійно порушують. Та скільки вже можна!!! Все, я переїжджаю на пристань (на яку не скажу), тому wish all of the best !

Секос

P . S .: альтернативу дзеркалу я так і не знайшов.

Сука! – пирснув Чорний Ворон.

Збив настільну ламу зі столу.

Він нас... – запиналась Христина. – Кинув?..

Уявляєш собі!

Та ладно! – мовив Максим, ще раз переглядаючи записку. – Може, це на краще.

Чорний Ворон зітхнув.

Може...

А якщо, все це не спроста?

Всі троє якось підозріло між собою переглянулись.

А що, якщо він нікуди не виїжджав? – вона продовжувала далі. – Всі його речі, начебто, на місці. Чому він не взяв жодну зі своїх книг, раз він збирав їх все життя? Невже не знайшлося жодної, яка була б дорога йому? Звідки ми знаємо, що це його почерк?

Максим положив записку на місце.

Це ти до чого?

Скидається на те, що його просто прибрали.

Прибрали?

Так. Вбили, якщо тобі так буде зрозуміліше.

Навіщо його вбивати? – запитав Чорний Ворон. – Де мотив?

Цього не можу сказати: я ж не слідчий... Мабуть, він комусь заважав. Знав забагато. Саме тому він сюди втік і відгородився від людей. Думав, що таким чином він буде в безпеці. Та людей, які знали про його захоплення паранормальним, ставало дедалі більше, вони приїжджали сюди, щоб поговорити на ці теми. Він відмовляв, бо боявся ,,хвоста”. Дарма. Вони все одно його знайшли...

У Максима мимоволі скептично віднялась права брова.

Ти серйозно?

Це лише припущення. Насправді варіантів багато.

Одним із них є те, що вбивця досі може знаходитись десь неподалік.

Він ляпнув це просто так, для підтримання бесіди. Проте Христина сприйняла це буквально.

В принципі, може і таке бути... – її голос наповнювався нотами страху. – Він може бути неподалік... Тут багато заростей... Легко сховатись деінде... Не виключено, що може зараз стежити за нами, підстерігати. О Господи, він же може нас тут убити!

Чорний Ворон захоплює Христину, поки в неї не почався напад паніки. Хоче відвести й посадити її в крісло – вона пручається. Тоді він взяв її на руки й таки посадовив в те крісло.

Ти мариш, – шепотів він, мало не торкаючись з нею губами. – Так, Христю, ти просто мариш... Ти все це придумала. Не було вбивці, а тим паче вбивства. Секос поїхав. Він живий і здоровий, сидить зараз у шезлонгу, курить мої цигарки... Він хотів аби ми так думали і ми будем так думати, не зважаючи правда це чи ні. Він почав життя з початку, а старим речам там не місце, тому вони всі тут. Віриш?

Вона довірливо кивнула.

Ну от і все... Стоп істериці. Посидь тут тихенько, зберися з думками і заспокойся... Добре?

Вона кивнула ще раз.

Він відійшов, впевнюючись, що дійсно все гаразд.

Заспокоївшись і самому, він підійшов до стола й висунув усі шухляди. В одній із них знайшов три сигарети – те, що треба.

Аванс повернув, проте платню забрав з собою, – прокоментував хлопець, щоб раптом новий факт не розбудив її підозри.

Став коло каміну, обперся, спокійно закурив, ніби йому байдуже, що тут відбувається. Коли Христина перестала невідривно дивитися на нього і закуталась у м’якість крісових подушок, він полегшено видихнув дим.