Марія Матіос: Москалиця

— Як ти?

Северина не відповіла, лиш поклала перед дівчинкою тасу з горохом.

— Поможи мені перебрати ці адамові сльози.

— А що, горох — то адамові сльози?!

— Коли, Іванко, Господь, вигнав Адама і Єву із раю, їм треба було жити й харчуватися. Ото й мусив Адам обробляти землю, щоб прогодуватися зі своєю жінкою. Але Адам, як ми, не був привчений до роботи, тому й плакав, коли вперше ходив за плугом. А де падали його сльози — там сіявся й виростав горох. Тому він і називається адамовими слізьми.

— Як гарно... — зітхала Іванка.

— Ой, дитино... тяжко, а не гарно. Але як тобі хочеться, щоб було гарно, — на тобі цей вузличок до хрестика на шиї. То твій оберіг буде. Я зробила його із купальських трав. Він тобі поможе долю свою зустріти.

— По дорозі додому? Розкажи, москалице... — Іванка не по-дитячому звеселіла. — То буде панич?

— Розкажу, колись, Іванко, розкажу... краще, щоб була пава, аніж панич. Але тепер біжи домів і скажи мамі, щоби тебе не сварила. Скажи, москалиця жити мене вчила. «Сама жити не вміє, а чужу дитину вчить», — відповість на те тобі мама. Але ти не перерікайся з мамою ніколи. Вона завжди все краще знає.

— І твоя мама знала?

— Ой, знала, Іванко, знала... краще би була не знала.

...А ДАЛІ Панською Долиною пустили поголос, що хитра москалиця лише на перших порах причаїлася після відходу москалів... вона не тільки виманила з Трав'яного одного щезника — вона їх там вивела тепер цілих десять... онде у зграю сонних котів перекинулася нечиста сила, що служить їй. І та сила разом із москалицею блудить — світом нудить, ніби знову якого москаля собі виглядає... ну, певно, що... то ж хочеш-не хочеш — кров кличе...

То, може, вона і в своє зілля якогось дурману домішує, що так скоро легшає людям у хворобі... і рани на них затягуються на очах... і декотрі порожні молодиці понесли, як тільки скуштували москалициного варива... не інакше, як нечистий їй помагає... стережіться, жінки й люди [19] Люди (гуц.) - чоловіки. ! Чи то вам треба такого здоров'я?.. Від нечистого?

До Северини також дійшли ці бесіди. На що вона лише сплюнула, а далі засміялася.

Коротко.

Глухо.

В себе.

Аж здригнулася та, що переказувала їй сільську брехню.

Або їй не все одно, що кажуть? Ніхто не знає про неї краще від неї самої!!!

...ЯКОСЬ СЕРЕД НОЧІ постукали до неї в двері троє з лісу. І вона всіх їх упізнала.

Але нащо їй то пам'ятати й забивати собі голову їхніми лицями?

Нагодувати нагодувала.

Мазі від ран дала.

Почути — почула.

А почула не дуже добрі вісті: її хата опинилася в центрі фронту — якраз між двома лініями оборони, сказав... ну, той, що вона його впізнала першим.

На одних горбах засідають німці, боронячись від наступу москалів. А на другій лінії оборони, через горб, потік і ще кілька горбів — мадяри [20] 1944 року частину буковинських Карпат контролювали угорські війська- союзники Німеччини. Королівська Румунія вийшла із союзу з Гітлером. . Не довіряє німець мадярові, сказав той — перший упізнаний, не довіряє, хоч і союзник мадяр німцям. А нам, сказав другий, (о, Боже, як добре вона знає того другого!!!), бити й німця, й мадяра, бо скоро знову москаль сюди зайде, то треба буде бити й москаля, москалице... лиш тільки й зітхнув.

Та вона не образилася за москалицю: казав без ненависті, лише з якоюсь важкістю в голосі. Ніби чув, що надовго не матиме сили для того двобою.

Потім усі троє разом наказали їй тримати язик за зубами й варити загойні трави... багато загойного зілля скоро треба буде хлопцям у лісі.

...А ВЧОРА прийшли до неї ті, що були тепер тут владою. Тимчасовою, звичайно. Бо у війну одна влада на одному місці довго не тримається.

Теперішня влада обхід хатами робила.

Спочатку на подвір'ї став війт — новий сільський голова, а за ним — солдат-мадяр із затиканим пір'ям у картузі, із підв'язаною до шиї лівою рукою.

Северина вже знала, що в гори наблизився фронт. На Янчулові стояли німці, а над Товарницею, в Сіруку й Радулові окопувалися мадяри.

Возовою дорогою повз її хату на тому боці потоку день і ніч якісь нетутешні — бо дуже костисті, а все більше м'ясні — коні-важковаговики тягнули на Сірук і Радулів усяку всячину: зброю, провіант, амуніцію. Бойня тут мала бути велика... то Северина тихцем прибрала кладку з-над потоку. Мало що.

Як кому треба до неї — ставав над потоком і кричав: «Москалице-е-е-е!!!!» — і вона поволі перекидала два смерекові стовбури, приховані в траві, на протилежний берег.