Сергей Мирный - Чорнобильська комедія

Конус давно згаслого вулкану вночі. Величезна кальдера (провалля кратера) правильної форми — вистелена загадково-сріблистим металом.

Це — космічна радіоантена: може і приймати, і передавати сигнали…

Рука клацає тумблером — перфострічка поповзла у щілину.

Вистелений сріблистим металом кратер: здається, що його поверхнею пробігають імпульси легенького сяйва — як хвильки…

У чорноту простору — йде П-подібний світлий імпульс. Цифра «1».

Перфострічка повзе в щілину — антена без змін — у космос нічого не випромінюється — 0. Цифра «0».

Гармонійно, ритмічно, туго: перфострічка рухається — перекочуються імпульси сріблястою поверхнею — йдуть сигнали в космос… Симфонія…

Шикуються в ряд — і йдуть в нескінченність космосу — нулі й одиниці.

Перфострічка закінчилась.

Йде в чорний космос остання цифра ланцюжка…

.. Але ось хвіст ланцюжка повертається, від ряду цифр відпадає 41 остання цифра, і вони стають нижнім горизонтальним рядком. На цей рядок зверху «лягає» наступний від кінця блок з 41 — ї цифри, зверху — ще й ще… Нарешті, останній — найперший від початку передачі — фрагмент завершує «картину», і…

… на фоні чорноти космосу — з'являється таблиця з білих одиниць і нулів.

В ній 1189 цифр: 41 стовпчик і 29 рядків. А більше число 1189 ніяк на множники не розкладеш, і таблицю іншого формату не побудуєш; і самі ці 41 і 29 — числа прості, ні на що (крім самих себе та одиниці) націло не діляться… Так і було задумано «оперними співаками».

Несподівано всі «0» таблиці перетворюються на білі цятки, а «1» — на чорні…

І у чорній пустелі космосу — постає проста картинка-піктограма:

Чоловік і жінка.

Між ними — дитина, що тримається за їх п'ятипалі руки.

У лівому верхньому кутку — Сонце: від нього промені.

Під ним вишикувалися точки-планети Сонячної системи.

Рука чоловіка вказує на 3-ю крапку від Сонця. Це Земля.

Від крапки відходить хвиляста лінія: вода, океан.

У воді плаває рибина.

Дерево-пальма: промінь від Сонця

торкається його листка [40] Це має означати, що фотосинтез, засвоєння зеленими рослинами енергії Сонця — основа життя на Землі. …

Ось що найважливіше про нашу планету Земля.

Послання… До кого?

Картина-піктограма згортається — і світлою стрілою летить у чорну нескінченність.

Починається новий цикл передачі. Нові і нові імпульси — стріли цифр — картинки — йдуть в чорноту космосу.

Пауза.

Немає відповіді. Чорнота зоряного неба.

Пружною ходою, у футболці з розгорнутими вітрилами на грудях, у м’яких вельветових джинсах і кросівках — Сергій цілеспрямовано, енергійно рухається по бруківці, бадьоро заходить до фойє свого інституту…

…і зупиняється, остовпівши!

На столі з буряково-червоною скатертиною й квітами — знов його фото! Знов перетягнене жалобною стрічкою…

Сергій зриває чорну стрічку, жбурить її в сміттярку.

Швидко, цілеспрямовано йде по коридору.

Тамара Ігорівна виходить з кабінету, помічає Сергія — очі їй лізуть на лоба! Оговтується, сковтує, переводить подих, і — до нього.

ТАМАРА ІГОРІВНА: О, Сергій Володимирович! Як добре, що ви знову… (давиться, сковтує) знову серед нас… знову здорові! А ми тут вас якраз намітили (із значенням, урочистим шепотом) в кандидати у члени партії…

СЕРГІЙ (не зупиняючись): Викресліть з кандидатів…

У Тамари Ігорівни очі від подиву — на лобі… Оговтується, сковтує, переводить подих. Дрібоче за Сергієм, доганяє збоку.

ТАМАРА ІГОРІВНА: А ми от ще думали вас у резерв молодих керівників…

СЕРГІЙ (не зупиняючись): Викресліть з резерву…

У Тамари Ігорівни очі від подиву — на лобі. Оговтується, сковтує, переводить подих. Дрібоче за Сергієм, наздоганяє…

ТАМАРА ІГОРІВНА: А ми тут ще розмовляли недавно… Вас в пільгову чергу на квартиру…

СЕРГІЙ (не зупиняючись): Викресліть з черги… (раптом — різко зупиняється) Мені здається, ви від мене щось хочете.

ТАМАРА ІГОРІВНА (по інерції пролітає вперед, гальмує, розвертається… скисає): Нам потрібний ще один мужчина на прополку огірків. Терміново. Рознарядка…