Сергей Мирный - Чорнобильська комедія

ФУНКЦІОНЕР-ЯДЕРНИК (закінчує): Наслідки Чорнобильської аварії ніяким чином не мають позначитись на долі майбутніх поколінь! (тріумфально) Це переконливо доводять наші дані…

І він недбало махає рукою вбік: там вся стіна — геть вся! від підлоги до стелі! від краю до краю! — заповнена стосами паперів, звітів, публікацій, книг, журналів! Вони нависають з-під стелі!..

Необережно він зачіпає рукою цей паперовий мур — і…

…на голови присутніх обрушується лавина! молотить по головах, лупцює, засипає, привалює їх!

ФУНКЦІОНЕР-ЯДЕРНИК (повторює, наче його зациклило):…аварія жодним чином не позначиться на долі майбутніх поколінь!

ЕЛМС (виринає з океану друк-продукцїї, струшує з волосся жовті аркуші якихось звітів, газет, публікацій — і, відфоркуючись, випускає з рота цівку паперової порохняви!): Якщо це покоління виживе!

На обличчі старшої медсестри написано «пощади від медицини не жди»…

СТАРША МЕДСЕСТРА (схиляється над Сергієм, що прокинувся і підіймається в ліжку): Чорнобилець? Таблетку № 7!

СЕРГІЙ: Та мені вже краще… (пробує вислизнути)

СТАРША МЕДСЕСТРА (фіксує його міцною рукою; заглядає в папірці): Доза 25 рентген? Розчин № 4!

СТАРША МЕДСЕСТРА (до Котко): Чорнобилець?

КОТКО: Та нє… Я так, провідати зайшов… (відсунувши часник, бочком, бочком вислизає з палати)

У згин ліктя Сергія встромляється тонка й гостра голка…

…На посірілому обличчі Сергія — краплі поту. Йому під крапельницею зле…

КОТКО (прослизає з коридору до дверей палати, збуджено штовхає Сергія, який марить): Там… На санпропускнику…

…У фойє лікарні — Оксана: схилилася до медсестри за столиком…

КОТКО: Там… твоя прийшла… Сергій — ривком — підхоплюється. Заважає крапельниця, встромлена в руку. Висмикує її, — встрибує в робу — і до дверей!

…Оксана швидко збігає нагору лікарняними сходами, в руці чимала торбина з гостинцями…

Сергій вискакує з палати в коридор — якраз коли Оксана рішуче відкриває двері у відділення.

Перший ривок — до неї…

…І у великому дзеркалі він бачить своє відображення — в несвіжій лікарняній піжамі…

СЕРГІЙ: Бойовий розвідник — і в такому вигляді??!

Куди сховатись?! — все що завгодно, аби лиш Оксана його ніколи таким не побачила! — ховається за шафу, переховується далі — тікає все швидше…

Вона, помітивши його, спалахує радістю, — не роздумуючи, кидається услід! Все швидше й швидше!

Погоня лікарняними коридорами… Оксана починає дивуватись, сумніватись: та чи це він взагалі? Нові сходи, переходи… Оксана розлючується…

Сергій — на верхній площадці чорних сходів, біля дверей на горище. Переводить подих. Крізь восьмикутне запилене віконце, все в павутині — дивиться в двір.

…Оксана виходить з дверей лікарні і з незалежним виглядом прямує до виходу з території клініки…

Сергій полегшено зітхає, втирає з обличчя піт рукавом, оббирає з себе павутину, — і починає сходити вниз.

Пружно йде по коридору, повертається у свою палату.

СЕРГІЙ: А я уже непогано бігаю…

Дивиться на себе в дзеркало — від бігу він розчервонівся, посвіжів…

СЕРГІЙ: А чому я, власне, бігаю?

В палаті, на тумбочці Сергія і навколо — все червоне! Як вибух! Кров?! Ні! Це величезний кавунище, розгепаний спересердя об тумбочку!

Червона, соковита, повна життя м'якоть…

СЕРГІЙ (чухає потилицю): Натяк зрозумів…

Піднімає голову до вікна.

…Оксана йде двором лікарні — повз клумбу — з гордо піднятою головою. До воріт з парку… Так ідуть назавжди.

Сергій кидається до підвіконня.

СЕРГІЙ (горла у вікно): Стій! Стій! СТІЙ!

Усі в лікарняному дворі — пацієнти в піжамах, лікарі в білому, відвідувачі в різному — всі зупинились, завмерли, задерли голови до вікна.

Усі. Крім Оксани: як ні в чому не бувало, з гордо піднятою головою — каблучками відстукує вона серед цієї завмерлої публіки.

Сергій стрибає на підвіконня і, мигцем оцінивши обстановку, — в сирітській лікарняній піжамі, — спритно, як колись драбиною на даху АЕС, спускається карнизом, ринвою, її вцілілими фрагментами, виноградом, — зависає на виноградній лозі, стрибає — злітають лікарняні капці, — босий, накульгуючи попервах, — мчить навпростець клумбою до виходу з парку.

Вилітає за ворота — в руці букет надертих на бігу айстр…

…Від зупинки вже рушив трамвай — мчиться в бік Сергія, набираючи швидкість і подзенькуючи… Його відділяють два ряди машин, що летять в різних напрямках…