Лариса Денисенко - Корпорація ідіотів

Щоб ім’я та по батькові були гармонійними, конче необхідний літерний збіг. Наприклад, Валерій Леонідович, — повторюється склад «ле», тобто цей збіг літер є і в одному, і в другому слові. Коли у ваших іменах ви знайдете подібний збіг, це означає, що й життя ваше буде гармонійним. Десь я таке чув, а чи працює воно, чи ні — брехати не буду, не знаю). До речі, моя секретарка, нероба і хвалько, — рідна небога цього шикарного пана. Чи треба щось пояснювати? Іноді здається, що відхапати праву руку Васятка зовсім неможливо, тому що вона металева, як у Капітана Крюка. Принаймні Варвара, людина з зубами, які можуть легко перекусити пароплав навпіл, у намаганнях розправитися з Валерієм Леонідовичем наражається здебільшого на прикрі поразки.

Звісно, Варвара закохана в нашого Васятка. До речі, саме вона так по-панібратськи його й називає, потім поясню чому. Таке її ставлення до нього можна, на мій погляд, визначити, як кохання. Якщо ні, то я більше нічим не можу пояснити її працьовите завзяття й намагання трудитися з ним у безпосередній близькості та його уважне до її істеричних балачок ставлення. Бо, відверто кажучи, я не забожуся, хто з цієї пари є більшим стервом. Жінкам її віку й такого, е-е-е-е, особливого складу характеру обов’язково потрібно бути в когось закоханими. Інакше працювати з ними буде взагалі нестерпно. А жити з такими може хіба що дуже нерозбещена людина. Ні, скажемо відверто, нічим не розбещена. Така, що не знає радощів життя, та й узагалі життя не знає. От, наприклад, собака жити з нею не зміг би, а немовля — змогло б. Бо немовля не знає, з чим таке життя можна порівняти, і може сприймати Варвару, як щось пересічне. Наприклад, як табуретку. О! Інша справа, що воно з цього приводу буде думати про цей світ та його мешканців. Нічого приємного. Загалом я хтів сказати, що та людина, яка вміє кохати чи робити щось інше, подібне до кохання, вона не втрачена людина. От.

Тому за умови, що вона все-таки закохана (я сподіваюсь на краще), така нестерпність виявляється через раз. Оце як зараз: «Папери готові?» Коза ти підірвана. «Варваро Адольфівно, ви розумієте, так невчасно зламався ксерокс. Нічого поки не можу вдіяти». Вона пильно дивиться на мене. Саме так вона дивиться на яблуко: відкусити чи спочатку вимити? Цікаво, а Гітлер ніяк не може бути її батьком? Якось дуже сильно виявляються в ній його гени, не може ж це бути простим збігом обставин! Не вірить мені, стара курва. Я намагаюся зробити вираз свого обличчя більш приязним, з уболіванням за справу. «Зламався? Мене не цікавить, що щось зламалося. Це ваші проблеми. Щоб за хвилин десять папери були на моєму столі». Зараз клацне іклами.

Хутко підводжуся, щоб у неї склалося враження, нібито я пішов шукати іншого, більш покірного ксерокса. Такий собі Стас — спритний відшукувач слухняної копіювальної техніки. Я — парубок моторний, ги-ги. А сам плентаюся до їдальні. «Пішли ви всі, а особливо ти, стара кобро, — думаю я, — у мене обід».

У буфеті завжди натовп. Тут можна зустріти кого завгодно. І звісно, великих політиків, щоправда, з-поміж тих, котрі бідніші, а через це — менш впливові. Журналістів, ну, цим аби пожерти десь на дурняк, а зважаючи на тутешні ціни, наш буфет є знахідкою для людей, не розбещених тугими гаманцями. Крім того, тут завжди можна намацати якусь корисну людинку. О, інформація, богиня сучасних міжлюдських взаємин. На тебе моляться, тобі приносять жертви, ти стала справжньою релігією свідомих та несвідомих мас, ти всім потрібна в дедалі більшій кількості, і тебе необмежено використовують, утім, як усіх богів.

Інша публіка, що харчується курячими котлетами, хлібними шніцелями, гречаниками, картопляниками, оладками та ковбасами, привезеними зі спеціального комбінату (мабуть, на тому комбінаті дехто ще має совість або страх, тому не перевантажує ковбаси паперовими сумішами), надувається компотом та грибною юшкою за ціною, меншою за вартість буханки хліба, складається з помічників та спеціалістів будь-яких рівнів. Прошарок державних службовців. Хто в потертому одязі, хто вдягнутий, наче англійський денді, у всіх різні доходи, різні родини, різне минуле, але одна спільна мета: хапнути стільки, скільки можливо хапнути, і залишити свій слід в історії. Всі вони думають, що вони Причетні. Причетні до таємниці ухвалення державних рішень. Причетні до тих, кого матінка Історія знатиме хоч не на ім’я та по батькові, але за прізвищем. Будь-який пролетарій у цих стінах переконаний, що він належить до когорти Причетних, що надає йому більшої впевненості й натхненності у власному хамстві. А ще тут варять непогану каву, яка нічим не смердить, а також ніколи не розводять водою з-під крана спиртні напої та сік. Це й робить це місце надзвичайно приємним та неподібним на інші.