Микола Томенко - Теорія українського кохання

Погас її сміх, згас погляд, тінню стала, а для мене, як давніше, вродлива, найніжніша, найкоханіша, моя найперша, моя темна, моя жінка. У любові немає смерті.

Там же. — С. 478.

… і почався той сон, я ніби й не вірила, що то я, бачила все ніби збоку, я продиралася крізь його одяг, я розкидала його навсібіч, він виявився худим і сильним, з дуже чутливою шкірою й дивовижними руками, він напружився вмить, але виявився терплячим і стриманим, він повів дуже винахідливу гру, і я вперше довідалася, що таке буває, але головне було те, що головне попереду, і він майстерно відсував цю мить, і це було найбільше щастя, що все попереду, й він настільки тонко це розуміє, його треновані довгі ноги вміли не менше, ніж руки, його живіт був ледь вологий і пахкий, я звільнила його волосся, й воно розсипалося по плечах, я мандрувала його тілом, пам'ятаючи, що потрібно бути терплячою і що головне ще має статися, а мені вже зараз невимовно розкішно, і він почув мій голос, я зовсім не хотіла цього, але голос уже не міг залишатися в мені, і тоді я почула його голос, ми ніби кликали одне одного звідкись із неба, де ми ще побуваємо, він розумів кожен мій натяк, виправляв будь-яку нерішучість, мене ще ніхто так не розумів, я здригалася, як гора, текла, мов ріка, моє тіло зробилося хвилею, я просила, щоб він увійшов і починав, але він продовжував свою попередню гру, я йшла за ним, бо розуміла, що зараз він так хоче, значить, так повинно бути, він усе знає краще за мене, і справді, він довів мене до повного забуття, я не знала, де в мене що, я була вся, моє тіло зробилося неподільним, далі так не могло тривати, я схопила його обидвома руками, я сама ввела його, і тільки тоді він поступився і став виконувати моє благання, бо я вже ладна була думати, що він знущається, але все одно вірила, що ні, і тепер це вже була майже вершина, я боялася не встигнути до вершини, а він перестав собою володіти, от коли я його підкорила, він забув правила своєї гри, він уже не належав собі, а тільки мені, і тепер я намагалася стримати, я вже не чула власного голосу, я впала, так і не дійшовши до вершини, я падала так довго, але він усе-таки дійшов, і я була рада, що так сталося, що принаймні він один з нас двох побував там, на вершині, я дала йому це щастя, він дійшов, він вдячно терся об мене, як найвірніший пес…

Андрухович Ю. Рекреації. - К., 1996. - С. 103—104

Бажане

Безгрішне

Безмежне

Безмірне

Безсмертне

Безталанне

Божевільне

Вистраждане

Всевладне

Гірке

Глибоке

Горде

Епізодичне

Жертовне

Загадкове

Запальне

Запізніле

Згасаюче

Зневажене

Золоте

Ідеальне

Ірраціональне

Лагідне

Лебедине

Ліричне

Небачене

Небесне

Небувале

Невинне

Незбагненне

Неземне

Незнане

Неповторне

Неприховане

Нестримне

Нечуване

Огнисте

Омріяне

П'янке

Палке

Пекуче

Перше

Піднесене

Платонічне

Поетичне

Пристрасне

Райське

Раннє

Романтичне

Самозречене

Сентиментальне

Сердечне

Споглядальне

Таємниче

Фантастичне

Фатальне

Чисте

Чутливе

Шалене

Швидкоплинне

Юне

Бажана

Безвинна

Безкорисна

Безсмертна

Благородна

Божественна

Велика

Висока

Вища

Вірна

Вічна

Вогнекрила

Всеперемагаюча

Всетворяща

Гаряча

Давня

Духовна

Єдина

Жива

Життєдайна

Заборонена

Затишна

Звичайна

Знакова

Зріла Лиха

Материнська

Меланхолійна

Міцна

Мрійна

Невтішна

Незрадлива

Неосудна

Неосяжна

Неповторна

Нерозлучна

Нещасна

Ніжна

Окрилена

Осяйна

Патріархальна

Платонічна

Поетична

Потайна

Правдива

Правильна

Прекрасна

Радісна

Романтична

Самовіддана

Світла

Свята

Сердечна

Скоробіжна

Сороміцька

Тиха

Тужлива

Чиста

Щаслива

Щира

Яра

Бажана

Безборонна

Беззахисна

Бентежна

Біблійна

Велична

Викохана

Випещена

Витончена

Вірна

Вродлива

Гарна

Горда

Граціозна

Делікатна

Дивна

Дивовижна

Духовна

Душевна