Ірен Роздобудько - Гра в пацьорки

Повiсть Грiна про пурпуровi вiтрила, якою обманювали захоплених дiвчаток, щоб згодом перетворити їх на старих романтичних дiв, не давала їй спокою. Ольга вiрила, що з людьми за дивною примхою долi завжди вiдбувається те, на що налаштована душа. Але мало хто про це знає i лише тому задовольняються «шматочками сиру».

Тiльки треба набратися терпiння. Ольга не набралась.

I тому вийшла замiж.

За «сир».

Вона сподiвалася, що хоча б так позбудеться цiєї «обручки», яка не принесла їй нiчого, крiм комплексiв. Це кляте оманливе вiдчуття робило її життя усього лише чернеткою. Їй соромно було зiзнатися навiть собi, що досi бачить таку сцену: капiтан витягає її з житейського моря, i вона полегшено зiтхає: «Саме такий…».

Але це була таємна формула, про яку вона б нiколи нiкому не розповiла.

Якось Ольгу вiдправили у вiдрядження. Уже закiнчуючи справи, вона зайшла до кабiнету за останнiм пiдписом.

…Усе спiвпало. Усе збiглось. Усi колiщатка стали на свої мiсця, i механiзм здригнувся, затремтiв, закрутився i пiшов у потрiбному напрямку. Вiн був «саме таким». I як вiн пiдвiвся з-за столу, як впустив папери, як заговорив, втрачаючи голос, Ольга зрозумiла, що i вона - «саме така…».

Вiн поставив пiдпис.

Вiн не знав, чим утримати її, вона - як не пiти.

Пауза затяглася.

I могла тривати довго, адже все було зрозумiло без слiв.

Вiн запропонував їй повечеряти.

У ресторанi вони щось жували, не розбираючи смаку.

Зникли ще й зiр, слух i вiдчуття часу.

Мов у туманi, вони ледь уловлювали деталi облич i мало розумiли суть сказаного. Минуле i дiйсне, як залiзобетоннi стiни, падали за їхнiми плечима.

Вона запiзнилася на потяг.

Вони орендували квартиру на околицi мiста.

У неї були з собою лише кiмнатнi капцi.

Вiн принiс чайник i матрац.

Чернетка закiнчилася…

Якось я сидiла на кухнi й читала газету - найкраще заняття для дорослих. Читала i поглядала у вiкно на лiтнiй серпанок, який чудово пахнув дощем, бузком i зовсiм трохи пирiжками з яблуками.

- Я так i знала, що ти так нудно сидiтимеш i читатимеш газету, - раптом почулося менi. - Невже це цiкаво?

Я пiдвела очi й побачила, що на пiдвiконнi сидить якесь дiвчисько з довгими розпатланими косами, в смугастiй спiдницi з-пiд якої стирчать гострi, перемазанi зеленкою колiна.

- Не так вже й цiкаво, - погодилась я. - Але що ж iще робити? Посуд я помила, рушники попрала…

- I ти тепер так живеш? - не вгамовувалось дiвчисько.

- Ну то й що?

- А пам'ятаєш, як ти хотiла бути льотчиком?

- Хiба? - здивувалася я.

- А ще хотiла знiматися в кiно…

- Ха-ха-ха, якi дурницi ти кажеш! - засмiялась я. - Я серйозна доросла людина! У мене купа справ. Дай менi спокiй.

- А ще… Хоча, про що з тобою тепер розмовляти? - i дiвчинка раптом перекинула ноги через пiдвiконня, стрибнула вниз i… зникла.

- Ой! - отямилась я. - Це ж сьомий поверх!

I кинулася до вiкна. Але на подвiр'ї було тихо i спокiйно. Бузково-яблучнi сутiнки нiчим не порушились.

I раптом я згадала цю дiвчинку!!!

Та це ж була я! Тiльки багато-багато рокiв тому! Гарячий сором рум'янцем залив мої щоки. Моя маленька мрiйнице, якими вiтрами тебе занесло сюди, в мiй дорослий свiт?!

Менi закортiло знову побачити цю дiвчинку, яка стверджувала, що хотiла стати льотчиком…

А для цього треба було вiдкласти нудну газету, заплющити очi й почати згадувати…

У нашому дворi всi мрiяли про кiно. Ми з захопленням дивилися фiльми й розмiрковували, як в них потрапляють дiти? Сусiдка, що працювала в театрi вахтеркою, якось сказала, що режисери часом самi бiгають вулицями i шукають дiтей для своїх фiльмiв.

Кожну мить, блукаючи нашим маленьким мiстом, я очiкувала на питання: «Дiвчинко, хочеш знiматися в кiно?»

Я знала, що вiдповiм не одразу. Дивлячись iндiйськi фiльми, я виробила спецiальний «чарiвний погляд», вартий майбутньої кiнозiрки - цим поглядом я маю подивитися на режисера!

Головне - не квапитись. Стоячи вдома перед люстерком, я тренувала цей погляд: заплющувала очi й рахувала: «Один, два, три…» i тiльки на п'ять повiльно пiдiймала повiки та округлювала очi до неймовiрних розмiрiв. От якщо я погляну саме так, кожен режисер одразу зрозумiє, що перед ним талановита актриса й справжня красуня. А головне, подумає вiн, як вона вмiє тримати паузу!

- Я знiматимусь у кiно! - повiдомила я усiм у своєму дворi.

Усiм - це моїй подружцi Ольцi, її братовi-близнюковi Сашку та Язикатiй Куцi (Кукою цю старшу дiвчинку називали вдома, а вже надворi до неї прилiпилося влучне прiзвисько Язиката).