Ірен Роздобудько - Гра в пацьорки

Марина була чистюлею.

З манiакальним захватом вона майже безперервно натирала меблi, чистила до блиску посуд, пилососила килими. Слiд вiд мокрої парасолi в передпокої мiг викликати в неї iдiосинкразiю.

А iдеальним чоловiком мiг бути для неї лише шаховий король: нерухома фiгура, денце якої пiдбите оксамитом. Такого можна було поставити замiсть торшера або взагалi заховати до шафи, попередньо протерши вологою ганчiркою.

- Якби вiн хоч сидiв на одному мiсцi! - скаржилася Марина. - А то вiд нього стiльки бруду!

I Марина усiляко з цим боролася.

Щодвадцять хвилин вона iстерично вигукувала: «Руки мив?!»

Зрештою, миття рук стало їхнiм сiмейним ритуалом - їх треба було мити до i пiсля обiду, пiд час читання газет i навiть коли чоловiк дивився футбольний матч по телевiзору.

Стерильнiстю своєї квартири Марина пишалася: тут можна було приймати пологи i нарiзати овочi прямо на пiдлозi, не остерiгаючись мiкробiв i заражень.

Але чоловiки чомусь зовсiм не цiнували її господарських чеснот.

Один пiшов, а iншi вiдвiдувачi зникали пiсля першої ж романтичної вечерi.

Навiть до лiжка не доходили.

«Ноги!», - з жахом кричала Марина, коли черговий претендент робив крок у взуттi з килимка у передпокої. «Руки?», - суворо питала вона, перед дверима кухнi. «Килим…», - стогнала у знемозi, якщо гiсть задля надання вечору бiльшої романтики, сповзав на пiдлогу з келихом шампанського в руцi.

Звiсно, Марина страждала вiд самотностi.

Проте, якби в її хату увiйшли представники комiсiї з перевiрки чистоти барокамер, вони б, певно, поставили їй п'ятiрку з плюсом…

Моя знайома Люся з дитинства вважала, що все в її життi має бути за вищим розрядом: розкiшний будинок - обов'язково з джакузi i краєвидом на море (до речi, моря i навiть найменшої рiчки в наших краях не було), чудова вiлла (бажано на Маямi), авто («Лексус» останньої моделi), надзвичайно талановитi дiти (двi дiвчинки - блакитноокi блондинки i хлопчик - копiя Леонардо Дi Капрiо в юностi) i, звiсно ж - iдеальний чоловiк: статурний красень, сноубордист, дельтапланерист, i при цьому - дипломат, мистецтвознавець, офiцер вiйськово-морського флоту.

Коли Люся знайомилася з черговим хлопцем, почувалася членом приймальної комiсiї i подумки виставляла бали. «Цей - на двiйку, - мiркувала вона. - А той - типовий трiєчник»…

Заробити у Люсi найвищий бал здавалося неможливим.

Але змиритися з недосконалiстю свiту Люся не могла, адже i бiлизна, i особисте життя у неї мало бути найвищого ґатунку.

Люся нiколи не купувала дешевих речей. Вона могла економити роками, але купувала каблучку не з фiанiтом, як її подруги, а зi справжнiм дiамантом.

Поки її знайомi доношували легкi пуховики, Люся, три роки перебиваючись з хлiба на воду, купила норкову шубу, зшиту «на вiки».

Те ж саме було iз взуттям, косметикою i навiть з вiдпусткою. «Або Париж, або нiчого!», - казала Люся, коли її умовляли з'їздити хоча б на мiсцеву турбазу. Вона просто не могла собi дозволити будь-яке «незадовiльно».

Нарештi на горизонтi її життя замаячив герой, який так-сяк тягнув на задовiльно - молодий режисер, що приїхав пiдкорювати мiсцевий театр.

Люся пробивалась до нього всiма можливими способами - шукала спiльних знайомих, тусувалась в акторському середовищi i, нарештi, була особисто запрошена на прем'єру.

Знайомство вiдбулося, i Люся не пiдвела: її дзвiнкий смiх, постава й одяг були бездоганно прекрасними. I поки довгокосi статистки в грубезних светрах курили на пiдвiконнi, Люся зi знанням справи (адже звикла у всьому доходити до самої сутi) аналiзувала п'єсу. Чим i зацiкавила майбутню зiрку свiтової режисури.

Пiсля трьох тижнiв побачень Люся зважилась на нiч кохання.

Проблема полягала лише в тому, що у Люсi майже не було гiдного любовного досвiду. Якщо говорити вiдверто, Люсинi знання в цiй царинi ледь сягали двiйки. А Люся нi в чому не могла почуватися дилетанткою!

Скупивши необхiдну лiтературу (вiд «Камасутри» до сучасних невибагливо виданих брошурок на кшталт «1000 й одна поза»), Люся взялася готуватися до свого головного iспиту.

Кiлька днiв поспiль вона дратувала замiжнiх подруг запитаннями «А як це?», водячи пальцем по рядках еротичної лiтератури. I виробляла неймовiрнi вправи на килимi, пiдглядаючи в «Камасутру».

До призначеного часу, а точнiше ночi, Люся прийшла пiдготовлена якнайкраще.

Коли пiсля романтичної вечерi «це» нарештi почалося, Люся, зi своєю звичною стараннiстю, показала всi чудеса сексуальної майстерностi. Уранцi, заглядаючи в очi коханого, очiкувала якщо не пропозицiї руки та серця, то хоча б натяку на продовження роману. Подумки вона вже бачила себе поруч з генiальним чоловiком-режисером, що не вилазить зi свiтових гастролей.