Ірен Роздобудько - Гра в пацьорки

Викликає пiдозру i те, що Євгенко здатен напитися до бiлої гарячки.

А пам'ятаєте, з якою гримасою огиди вiн каже своїй новiй знайомiй Надiйцi: «Це не риба! Це що завгодно, але не заливна риба!» - i водночас апетитно їсть цю «гидоту» прямо з тареля? Можна лише уявити, якi кулiнарнi претензiї вiд буде пред'являти своїй майбутнiй дружинi! Якщо, звiсно, колись одружиться. Адже у нашого героя є матуся!

А матуся, варто зауважити, жiнка вольова, i навряд чи потерпить другу господиню в хатi. З ревнiстю i пiдозрою вдивляється вона в жiнок свого сина. Iнша на її мiсцi стрибала б вiд радостi, спостерiгаючи, як її синуля нарештi отримує своє щастя у виглядi нової «ленiнградської подруги». Але на її сором'язливе запитання: «Я, певно, здаюся вам легковажною?», матуся суворо вiдповiдає: «Поживемо - побачимо!»

I не виникає жодних сумнiвiв, що дiйсно побачить: i не iдеально випранi шкарпетки, i пилюку пiд лiжком, i надто яскравий макiяж.

«Нiхто не доглядатиме за мною краще нiж ти!» - каже їй улюблений син. Адже, проживши на свiтi бiльше тридцяти рокiв, вiн мов маленький потребує пильного догляду. Бiдна, бiдна Надiйка!…

Надiйку дiйсно варто пожалiти. Їй теж за тридцять, i вона дуже хоче замiж. Десять рокiв, за її словами, вона була «майже одружена», тобто дружиною на буднi - двiчi на тиждень. Простiше кажучи, руйнувала чиюсь родину. Звiсно, її психiка скалiчена такими от ненормальними стосунками з чоловiками. За таких умов можна i фемiнiсткою стати чи влаштувати шлюб за розрахунком. Що, власне, i робить Надiйка, зустрiвши респектабельного Iполита. Але дзуськи! На своєму складному шляху до щастя вона зустрiчає непутящого Євгенка. Спiльними зусиллями закоханi позбуваються своїх колишнiх партнерiв i з головою занурюються у вир нового кохання…

Що далi?

П'ять рокiв по тому…

…»Со мною вот что происходит…», - спiває трохи облисiлий Євгенко. Надiйка у спортивних штанях пiд керiвництвом матусi прикрашає новорiчну ялинку, по черзi впускаючи на пiдлогу то зайця, то гiрлянду.

Вона гнiвно дихає в бiк Євгенка, натякаючи тим на його гiтарно-капцеву бездiяльнiсть, i вiдсилає за вiником.

«Если у вас нету тети…», - голоснiше бере акорд Євгенко, тоскно поглядаючи за вiкно.

З кухнi доноситься запах риби.

Надiйка впускає чергову iграшку i, збиваючи на своєму шляху стiлець, мчить на запах, пiдозрюючи найгiрше - риба перекипiла.

- Яка гидота! - зловтiшно констатує матуся.

- Ну що ти, ма! Це ж наша коронна страва! - iронiзує Євгенко.

- Йди в баню! - вiдгукується роздратована Надiйка.

- Дiйсно, синку, щось ти давно до баньки не ходив! - солодким голосом каже матуся.

- Ви ж знаєте, що йому не можна! - заводиться Надiйка.

- Поки що я тут хазяйка i мати свого сина! - вiдбиває удар матуся.

Жiнки заводять свою звичну суперечку.

Євгенко швидко накидає на себе пальто i вибiгає за порiг.

Вiн бiжить крiзь легку заметiль, i душа його поволi розправляє крила.

Вiдступають проблеми: не таким гострим здається питання, на яку роботу влаштувати Надiйку; чи варто прописувати її в квартирi, якщо у неї є своя; чи купувати музичний центр, якщо Надiйка мрiє про шубу з щипаної норки…

Снiг мете, замiтає його заплутанi, непевнi слiди.

Кiнець першої дiї…

…»Я вижу мачту корабля - и вы на палубе…» - це вже спiває залишена наодинцi з собою Надiйка, поки свекруха на кухнi намагається врятувати залишки перевареної риби та нарiзає iнгредiєнти для олiв'є.

Надiйцi хочеться чудес. Але чудеса не повторюються!

…Надiйка пiд прискiпливим поглядом свекрухи понуро прасує штани чоловiка.

- Двi «стрiлки»! - радiсно зауважує свекруха i тицяє їй пiд нiс ложку iз салатом: - А-ну, спробуй на сiль!

Надiйка покiрно жує.

- Ну, здається, все! - каже свекруха. - Салат готовий, заливна риба врятована. Я йду до сусiдки - вона вже стiл накриває…

Свекруха йде.

Надiйка бродить кiмнатами, передбачаючи повернення Євгенка. «Знову десь шапку загубить…», - з досадою думає вона.

Вiд буденних думок її вiдриває дзвоник у дверi.

На порозi - велична, монументальна фiгура, притрушена снiгом.

- Дiда Мороза викликали? - весело питає фiгура.

- Iполит!!! - сплескує руками Надiйка, приймаючи торбу з подарунками - тут i цукерки, i парфуми, i охайна золота каблучка з трьома смарагдиками…

- А у мене тепер мерседес… - мiж iншим зауважує Iполит, допомагаючи зiбрати з килима залишки кухля, який розбила Надiйка.

Потiм вiн лагодить кран, електрочайник, закрiплює скособочену ялинку. Надiйка вiдчуває неймовiрний пiдйом сил i вмикає чайник…

Кiнець другої дiї…