Ірен Роздобудько - Гра в пацьорки

Одна моя подруга, красуня i розумниця, чудова господиня i, крiм того, сексуальний об'єкт для багатьох чоловiкiв поза межами власної хати, з ранку до ночi пiклувалась лише про здоровий шлунок та стравохiд свого чоловiка. Якось при менi вiн кинув їй недостатньо добре випрасувану сорочку. «Iвасик перенервувався на роботi…», - тихо пояснила вона i пiшла перепрасовувати.

Це тривало доти, доки в розмовi з випадковим чоловiком (який навiть не здогадувався, яку революцiю здiйснює в її свiдомостi) вона про себе почула: «З вашою зовнiшнiстю i характером можна вiдчиняти будь-якi дверi ногою!»

Першi паростки впевненостi в собi дали значнi сходи. Бачили б ви цю скромницю зараз! Кава у постiль! - найпростiше з того списку справ, котрi виконує її «Iвасик» для своєї найгарнiшої, найбажанiшої та дорогоцiнної дружини.

А пам'ятаєте чехiвську «Анну на шиї«? Повiривши у свою винятковiсть пiсля першого ж балу, вона з елегантною стервознiстю сказала своєму старому, але заможному чоловiковi: «Забирайтесь геть, бовдуре!» I вiн таки пiшов… Тому що впевненiсть у собi - велика сила. Навiть якщо Бог не дав анi розуму, анi краси…

Але є в цiй категорiї стервозностi щось награне, неприродне, якийсь елемент неправди, штучностi. I тому теж нудно…

Вищий клас

…Вона заходить до зали, йде прямо по центру. На її плечах чийсь накинутий пiджак. Вона виходить на середину i легким рухом скидає його просто на пiдлогу. I навiть не обертається, бо знає, що пiднiмати кинуться щонайменше шестеро. I вважатимуть це за честь. Причому перевагу буде вiддано тому, хто… лишився на мiсцi.

«Якщо я скажу вам, що я вас люблю, не вiрте менi, хоча я кажу правду!», - кидає вона шекспiрiвську фразу - i спробуй, розберись! Вона здатна тримати чоловiкiв в напрузi до самої старостi. I не тiльки чоловiкiв. Одним своїм виглядом та поведiнкою вона змушує подруг втягнути животи, пiти на нову виставу i нiколи не опускати очей перед «сильними свiту сього».

Її обожнює син (чи донька), тому що вона впевнена, що ЇЇ дитина завжди має рацiю, i не хапається за пасок при першому ж зауваженнi вчительки у щоденнику. Вона взагалi з тих, хто здатен видзьобати очi у тих, хто кине хоч один косий погляд на те, що вона любить.

Її мовчанка красномовнiша за слово. А слово - безцiнне. Бо вона вмiє вставити його вчасно i влучно.

Її небезпечно ображати, адже сама природа збурюється проти цього i рано чи пiзно карає кривдника.

Вона - вiдьма i янгол в однiй особi. З однаковою гiднiстю вона отримує оберемок польових квiтiв вiд бiдного, але коханого менестреля, i дiамант на двадцять каратiв вiд iмператора.

Але нi той, нi той не можуть похвалитися владою над нею.

«Ох, яка ж жiнка!» - це про неї.

«Ну i стерво!» - це теж про неї.

Цiкаво, що обидва вигуки вимовляються з однаковим захватом.

…Певно, це те, що треба. Але щоб стати такою, зовсiм не обов'язково починати з уїдливих плiток на лавочцi бiля пiд'їзду чи манiпулювати чоловiками, як Наомi.

Зрештою, кожна Справжня Жiнка - трохи стерва. А, можливо, i не трохи, але обов'язково вищого класу!

…Уранцi я рiшуче набираю номер телефону своєї кривдницi. Голос у неї досить нещасний, застуджений. «Я усю нiч очей не зiмкнула, - каже вона. - Усе думала, що ви мали рацiю… Хочете, приїздiть до мене, я зробила млинцi з вишнями. I спокiйно поговоримо». I мiй бойовий настрiй миттєво зникає - нормальна тiтка виявляється. Хоча, звiсно, i стерва…

…Пан Х. вiдгукнувся сам i був настiльки зворушливим, що розiгрувати перед ним сцену з мильної опери здалося недоречним.

Вiн прийшов на зустрiч з чудовим букетом пурпурових троянд.

«Взагалi-то я вiддаю перевагу жовтим…», - мiж iншим зауважила я.

I вiн пiшов купувати жовтi.

«Ох, яка жiнка!», - сказав вiн, простягаючи менi новий букет.

Але в його поглядi чiтко читалося й iнше…

Щороку 31 грудня ми з подругами… Нi, до лазнi ми не ходимо, але ось вже майже тридцять рокiв поспiль, нарiзаючи олiв'є, дивимось свою улюблену стрiчку «Iронiя долi, або З легкою парою!». Якщо з такою регулярнiстю дивитися один i той самий фiльм, мимоволi починаєш вiдкривати в ньому новi i ще новiшi нюанси. А всi герої постають у досить неоднозначнiй сутностi.

Наприклад, романтичний i зворушливий у своїй недолугостi Євгенко. Йому, здається, далеко за тридцять. Вiн - холостяк. Виникає цiлком слушне запитання: чому чоловiк у розквiтi сил до цього часу ще жодного разу не одружувався? Або вiн - бабiй, який, як кажуть, цiну собi не складе, або педант, вiд якого жiнки тiкають, мов чорт вiд ладану, або: ну, в нього не все в порядку по чоловiчiй частинi.