Павло Шевченко - Волоцюги

Німець спішив виговоритися.

- То ти, Ентоні, родом з півдня України! - аж захлинався від нетерплячки професор. - Майн ґот - ми ж земляки! Мої батьки, з діда-прадіда - німецькі колоністи з хутора Фрідріхсталь, що поблизу Гуляй-Поля!

Антон якось не здивувався. Тиждень тому, прямо в океані (криво в океані!) він абсолютно випадково познайомився з ще більш “неймовірнимочевидним” - миловидною, трохи огрядною панею Маргаритою (наших видно здалеку й одразу - хоч трісни!). Щоправда, спочатку “русо-туристка” назвалася “масквичкой”, а вже потім виявилося: з Новомиргорода, сусіднього районного містечка - кілометрів зо три городами й полями від його рідного радгоспу.

Гуляй-Поле - далеченько, за кількасот кілометрів, аж у запорізьких степах. Та хіба має це значення - за дев’ять тисяч кілометрів від рідного радгоспу! Фрайнбург-Фрідріхсталь-Комсомол - земляки!

- Наприкінці громадянської війни наше сімейство вимушено покинуло свій фільварок, - педантично перебирав події схвильований Мартін. - Услід за залишками німецьких військ, кинутих кайзером напризволяще, чудом утекли аж до вільного міста Данціга. Мама розказувала: більшовики навалились - таке почалося! Продзагони, примусове вилучення хліба, коней, майна, примара голоду, розбій, бандитизм. Батька з дідом… роз стріляли за чоботи!

А потім… А потім я вернувся на батьківщину в 1942-му, але вже молодим солдатиком, військовим перекладачем вер махту. Воював недовго: восени наступного року - полон, і потяглися каторжні дні в дарницькому концтаборі під Києвом. Триклята війна…

Влітку нас, десяток калічених, обідраних, голодних “фриців”, чомусь перекинули у глибинку, на сільськогосподарські роботи. Виганяють з товарняка на залізничній станції, прямо в полі: тиша, сонце, пшениці стоять, ось-ось жнива, - ніби на планеті й не працював молох вселенської м’ясорубки. І я побачив її…

Мартін поперхнувся на півслові й усім тілом зайшовся сухим глибинним кашлем. Антон хутко подав бідоласі надрізаний кокос із теплим “помийним” соком і чомусь приготувався до ще однієї “реанімації”. Ледве відпустило… Та професор, схоже, ніби забув, про що він хотів щойно так гаряче розказати. Тіло неприродно обм’якло, втомлені, набряклі очі, зволожені від змагань з кашлем, знову втупилися в кінцівки босих ніг - ніби там і далі показували якийсь заворожливий кіносюжет.

- Агов, земляче! - Антон помахом руки спробував вивести старого з раптового заціпеніння. І коли той відірвався від свого кіна, перевів стрілки на нейтральнішу тему, подалі від гріха.

- А чого тебе, старого волоцюгу, занесло на острів Тапробан? Невже одна ностальгія за земляками, древніми аріями - дрібним випадком в історії індусів й буддистів, які сьогодні такі ж близькі до німців, як, скажімо, циган до свого прапращура - єгипетського жреця?

Після тритижневих мандрівок храмами, святими для буддистів й індуїстів місцями не лише на острові, а й материковому Індостані - від Дарамсали, Бодгхаї, Варанасі до Делі, Канді й Коломбо, “русо-туристо” доволі пристойно орієнтувався принаймні в основних поняттях буддизму й індуїзму, засвоїв чималі шматки із шеститисячолітньої історії, звичаїв цих країв. Чим більше пізнавав, а попутно ще й бесідував з попутниками, читав усе, що попадалося під руку, тим частіше переконувався: “Як я мало знаю!”. А тут ось готовий “всезнаючий” професор - чому б не скористатися “безплатною інформацією” - для роботи журналіста пригодиться!

- Я, Ентоні, у такому віці, що пора знати Дорогу, - запалив люльку (ну, дуже доречно!) професор Мартін і остаточно став схожим на Хемінгуея.

- Щодо древніх аріїв… Вони не мої, а скоріш, твої земляки.

- Орія і орії-арії, тобто Праукраїна і праукраїнці-скити як предтеча індостанського буддизму й буддистів, одна з версій всесвітньої історії, - ти це мав на увазі? Мартіне, у сучасній Україні деякі гарячі голови доходять до того, що й Ісус Христос - прапращур українців!

- Не знаю, як у вас, а в тутешніх наукових і буддистських колах це доконаний факт: Будда, Суддгартга Гаутама народився в родині короля Скитського племені, що прийшло сюди за 500 років до нашої ери, належала до касти кшатриїв. До речі, якщо не помиляюсь, санкритське “кша”, з якого походить слово “кшатрия”, - ваше українське “кіш”? Що ж до німців - наше материнське коріння тягнеться від тевтонів.

- Скільки людей і націй - стільки й доріг, скільки релігій - стільки й біблій, пророків, проповідників, церков, - “мудро” зауважив Антон, інстинктивно втікаючи від примари “українського буржуазного націоналізму”. - Причому погодься, цим різним віруванням дивним чином удається тисячоліттями залишатися окремими паралельними світами - навіть глобалізації не по зубах…