Павло Шевченко - Волоцюги

Довго думали-балакали з Валею і все-таки переконали Тоню: треба йти до знахарки! Столітня баба Горбачиха, знайома їй ще з повоєнних років, мешкала все в тому ж сусідньому селі. Колишнім промислом за немічністю вже не займалася, та Тетяна упросила. Продали теличку - і днями снували туди-сюди.

Чи то Горбачиха втратила кваліфікацію, чи справді було сильно пороблено - а свого добилися.

На Спаса розбавили вином намовлений знахаркою настій із трав, запросили Петра в гості. І коли гуляка зовсім набрався за столом - підсунули йому тихенько, - на, запий “кампотом”. А потім швиденько на Вітькиного “бобіка” - і на Синдикат.

Самим було ой як страшно: опівніч, мертве кладовище і ще й три рази навколо батькової могили треба обійти. А Петро ледве ноги волочить, тягли попід руки.

Що ви думаєте - помогло! Блудник присмирів, узявся за хазяйство. Молодший, Антон допоміг йому з грошима на нову хату - зараз роботи непочатий край! А щоб закріпити успіх, Тетяна з Валею ще й вимазали дьогтем ворота - ну, тієї ветеринарші. Хай люди знають!

Третього - Антона - не вберегла. Поки збиралася в далеку дорогу - сам навідався зі свого Києва. Відчиняються двері до хати - стоїть з якоюсь ловкою жіночкою. І така ж красіва, волосся - як у Валі, золотаво-русе! Оце, каже, мамо, Ахвро-діта… Так-то воно так, але ж що покійний Омелян казав: “Перша жінка - від Бога, друга - від людей, а третя - від чорта!”. Щоправда, Тетяна й сама в Омеляна третя, оце як у Антона, ця, як її…

Та ще й городська - он вся ухожена, накрашена, нігті - півметра. Як з такими пазуряками полоти в городі чи корову доїти? Та бач - молодша від сина майже на двадцять. Може, ще одну онучку діждуся?

Чуло її серце - не пара, краще б до другої, Іринки вернувся. Та хоча й “від людей”, а красива, бойова, культурна жіночка, мати її онучки. Приїде було з города, перво-наперво все почистить-перемиє своїми хімікатами, а потім… щось таке наквецяє! Кабачка, якого тільки свині їдять, на ско ворідку! Каже, їжте, мамо, дуже пользітєльно для здоров’я… Пробували з Валею - гімно, не вкусно!

А так - хороша жіночка, хоч до рани прикладай!..

Що тут тепер зарадиш - коли вони не слухають, кожне сходить з розуму по-своєму…

На третій день до океану пробилися перші вантажівки з гуманітарною допомогою. Вони довго кружляли колишніми вуличками замуленого містечка, боячись зупинитися і бути поглинутими юрбою зголоднілих людей. Місцеві жителі, як мурашки, обліплювали кожен суховантаж, і за мить від нього залишалися одні кріплення та заморські етикетки “Не кантувати!”.

Країна із залишками азійсько-совєтського соціалізму - ради не могли дати навіть монахи.

Особливим попитом користувалися солдатські повстяні ковдри й армійські консерви-пайки. Води, рису б хоч трішки, навіть без карі… Так пече, градусів 40 у тіні…

Нарешті вернувся - захеканий, проте щасливий Соломон. В одній руці балон ізраїльської очищеної води, на голові - трипудовий мішок гречки.

Під пахвою - упаковки італійської спагеті, іспанської олії, американського шоколаду і… жіночих прокладок “Олвейс”. Старе, кістляве, руки - ноги - як мотузки, а допер!

- Тепер живемо! - Мартін гречно подякував за турботу англійською і ледве не звалився під тягарем підхопленого лантуха.

Кепські справи. Німець ніяк не міг очухатися після трагічного океанського сніданку. Як і Антон, валявся на розкладачці. Під вечір виходив, ніби відповідь на загадку Сфінкса, на “трьох” (з паличкою) до своїх коханих орхідей і гіацинтів, що чудом уціліли під ґанком. Поряд в оточенні кокосових пальм з гірляндами зелено-жовтих горіхів підпирали небо евкаліптові велетні, що кишіли усіляким різнокольоровим птаством. За ними, у джунглях, виросло таке ж гамірливе наметове містечко, де знайшли тимчасовий притулок тисячі постраждалих. Старі, малі, дорослі, батьки й матері без дітей, удівці й удовиці. Тіла іноземців швиденько вивезли військові, а своїх поховали по-різному. Індусів, для кого знайшлися дрова - спалили, щоб саме так, через вогонь “відкрити найкоротшу дорогу до іншого стану”. Буддистів - зарили у братсько-сестринську могилу. Цим не важливо, як і де схоронитися, важливо не народитися для страждань…

Боялися епідемії. Тропіки - чого тут, виявляється, тільки немає! Черевний тиф, холера, лептоспироз, гепатит А, малярія, лихоманка денге, стовбняк, кишкові інфекції - ротавірусна діарея, сальмонельоз…

Мобільні телефони - в океані, акумулятор приймача сів, електрики - катма, і вони розмовляли годинами, стійко захищаючись від комарів і москітів. Говорив Мартін, Антон за журналістською звичкою більше слухав.