Василь Кожелянко - Конотоп

Розбивши московське військо, гетьман Іван Виговський доходить до порозуміння із запорожцями, переконує кошового Сірка, що інтереси держави треба ставити вище особистих, і вони обидва складають хитрий план знешкодження опозиції в Гетьманщині.

Виговський за допомогою запорожців розсіює опозицію. Ханенко і Сомко гинуть у локальних сутичках, старий Цицюра тихо вмирає своєю смертю, Золотаренко кудись щезає, а Юрась Хмельницький, переобтяжений гріхами, приймає чернечий постриг і йде відмолюватись у київські печери.

Велика Чорна рада України оголошує денонсацію Переяславських статей 1654-го і ратифіковує Гадяцьку унію.

Велике князівство Руське (Україна) входить у Річ Посполиту на правах конфедерації спільно з Польщею і Великим князівством Литовським.

Де-факто Східна Україна (Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) стає незалежною державою зі своїм урядом, грошовою системою, армією (30 тисяч реґулярного козацького війська, не рахуючи запорожців та городових козаків, крім того, гетьман мав у своєму розпорядженні 10 тисяч найманців іноземного строю). Православна віра, по суті, стає державною релігією з перспективою на утворення Київського патріархату. Київська академія набуває статус університету, її дипломи конвертуються у всій Европі. В Україні утворюється ще одна вища школа, а коштом державної скарбниці утримується система народних шкіл.

Україна отримує право на самостійну економічну політику і розбудову митниць на своїх кордонах.

Україна веде свою самостійну зовнішню політику залежно від вимог її національних інтересів.

Гетьмана обирають цілком демократично всі стани держави.

Новообраний гетьман (президент) Іван Виговський призначає канцлером (державним секретарем) Юрія Немирича, котрий веде успішну дипломатію на всіх напрямках, внаслідок чого через 10 років Україна збільшує свою територію в 10 разів (приєднує Галичину, Буковину, Волинь і експансивно колонізує все північне Причорномор’я і Приазов’я). Років за 15 Україна розповсюджує свій суверенітет на Крим і Бесарабію. І так далі…

На лівобережжі полковник Ханенко піднімає повстання проти Виговського. Повстання перекидається на правий бік, заколот підтримують полковники Цицюра, Сомко, Золотаренко. Під час міжусобних сутичок між завзятими українцями гине до трьох тисяч українців же. У цій громадянській війні гине найосвіченіша людина України того часу, український шляхтич, автор Гадяцької унії Юрій Немирич.

Гетьман І.Виговський не спроможний скористатися з перемоги під Конотопом і не доводить справу до логічного кінця — не вибиває московські залоги з українських міст. Гетьман відступає за Дніпро, бо велику свиню йому підкладають запорожці на чолі з відомим анархістом — кошовим Сірком. Низовики нападають на Крим і союзники Виговського — кримські татари зі своїм ханом поспішають боронити свої села.

У вересні 1659-го року у селі Германівка гетьман Іван Виговський складає булаву перед Генеральною радою.

Гетьманські клейноди під чомусь радісне вигукування війська підбирає кволий син великого диктатора України-Юрась Богданович Хмельницький. Шлях України до краху — відкрито…

Після перемоги над московським військом гетьман І.Виговський відразу виганяє всі московські і польські війська з України. Він нагороджує генерала Анджея Висоцького бочівкою з червінцями і просить його негайно залишити Гетьманщину. Після того, як відбули додому ще й татари, гетьман Виговський скликав Чорну раду, куди запрошує опозиціонерів та запорожців і оголошує, що останній іноземний вояк покинув священну українську землю, таким чином територія Великого Руського православного князівства полишена само на себе. Чому б і не проголосити незалежність?

До козаків нарешті доходить, що не конче бути під кимось — під султаном турецьким, під королем польським, під ханом татарським чи царем московським, а можна вже й самим…

Як воно водиться на Чорній раді, козаки трохи ріжуться між собою, але державники беруть верх над анархістами й одноголосно приймають Акт незалежности Руси-України. Це стається 24 серпня 1659-го року.

Президентом (гетьманом) нової незалежної держави обирають Івана Виговського, який призначає уряд на чолі з прем’єр-міністром (канцлером) Юрієм Немиричем.