Василь Кожелянко - Конотоп

Але ось у московському стані сталось якесь пожвавлення, вони готувались до кінної атаки. Вперед виїхав сам князь Семен Пожарский у блискучій кірасі та німецькому шоломі, він щось кричав до командирів дворянської кінноти, розмахував палашем, але навіть мені, нефахівцеві з військової справи, було помітно, що у московському стані бракує дисципліни. Воно, знаєте, з боку якось помітно, коли армія діє, як злагоджений механізм, підкоряючись залізній волі генерала-зверхника, а коли — ні.

Московське військо вдалось до давньої, перевіреної на битвах з нещасними сибірськими та степовими тубільцями, — навальної кінної атаки. Як правило, проти масивної лави, наїжаченої списами, мало хто міг встояти. Бідних хантів-мансів та різних там удмуртів ця армада спочатку розпорошувала з бойового ладу в юрбу, а згодом уже сокирами, шаблями, палашами та протазанами московити рубали їх голови, як капусту.

Але на цей раз вони не знали, що їм протистоять не капустяні голови, вони думали, що це так собі, а це було модерне на той час, дисципліноване реґулярне українське військо, яке володіло здобутками найновішої тактичної науки.

Залп!

І кулями з тисяч козацьких мушкетів проріджена лава дворянської кінноти на якусь мить припинила свій навальний наступ…

Залп!

Московити, за звичаями воєн того часу, не очікували на другий залп, вони вважали, що після першого залпу мусить наступити пауза, за час якої вони і врубаються у бойові порядки противника…

Залп!

Але сталось несподіване: мало того, що за першим залпом неочікувано вдарив другий, за цим відразу ж гримнув третій…

Залп!

А це вже проти правил… В рядах кінноти московського царя діялось щось жахливе: передні падали, вражені кулями з козацьких мушкетів, задні напирали…

Залп!

В кінноті почалась кривава мішанина, але вони все ще посувались наперед…

Залп!

Ці козаки якісь дияволи, вони стріляють так, ніби в них мушкети зачаровані, — стрільнеш, а воно вже наново заладоване. Ні, тут без нечистого не обійшлось. Було помітно, як багато хто з московських кіннотників хрестилися перед тим, як знову наставити списа для атаки…

Залп!

Біда якась впала на московську армію. З їх боку не було помітно, що козаки вишикувані в шість рядів і стріляють, міняючись миттєво місцями. Поки перші вистрілять, останні вже встигають знову набити набої…

Залп!

Крики поранених долинають до самого Конотопу…

Залп!

До гетьмана Виговського прискакав заляпаний кров’ю осавул і повідомив, що полковник Гуляницький з Ніжинським та Чернігівським полками зробив вилазку з Конотопа і вдарив у тил московитам…

Залп!

Все-таки частина кінноти допалась до українських порядків, на них вдарили польські гусари, почалась страшна різанина…

Залп!

На московські ряди вдарили наші кінні…

Залп!

Прискакав осавул і задихано прокричав до пана гетьмана:

— Татари вдарили по москалях з боку Конотопу, дуже їх ріжуть!

— Кого ріжуть? — перепитав гетьман.

— Їх ріжуть, — показав закривавленою шаблею у бік війська московського царя осавул…

Залп!

Уже згодом я довідався, що московського війська полягло всього тридцять тисяч люду…

Залп!

— Князя Пожарского татари взяли в плін живцем! — крикнув осавул…

Залп!

Московський цар Алєксєй Михалич одягнув жалобу за своєю знищеною дворянською кіннотою…

Залп!

Україна зробила ще один крок до свободи…

…Ні до того, ні після того я, шановні читачі, так багато вбитих москалів не бачив!

Мене засліпив блиск української зброї того дня червня двайсять осьмого, року Божого одна тисяча шістьсот п’ятдесят і дев’ятого. Бо значного іроїчного патосу була ця мілітарна подія, що її обзервував з ласки Божої і фінансового супроводу небайдужих спонзорів з числа правдивих щироукраїнців. Бо що я мушу казати? Нам конче потрібна своя національна бізнесова еліта, або, як той каже, буржуазія, свідома своєї українскости. Доконечно, мої читачі мають розуміти, що ходить про нас з вами в одна тисяча дев’ятьсот дев’ятьдесят і дев’ятому році, а не про той час, де ваш правдивий новинкар з ласки Божої і фінансової… т.д. перебував, з місією незалежного літописця, суть репортера. Час це був тяжкий, бо українська національна буржуазія ще ледве-ледве пускала перші пагони, але була ж витоптана брутально зшитим з сирої шкіри погано підкованим московським чоботом. Не розвинулась… Та й не могла вона розвинутись, розквітнути й буяти, ця національна українська буржуазія, бо не було тоді, у 1659-му році, у світі Божому тої величезної буржуазної потуги, демократичної твердині, благочестивого осердя, грошовитого бастіону, парадизу свободи та інферно комунізму, оранжереї успіху та тюрми тоталітаризму — Злучених Стейтів оф Америки! Бо хочемо ми цього, чи ні, але Америка була, є і буде завжди і скрізь першою! Але тоді, в 1659-му році, Злучених Стейтів ще не було (а значить, і не було правдивої, чогось вартої, світової історії), тому Збройні сили демократичної України не мали ні ефективної високоточної зброї, ні пристойного камуфляжного обмундирунку, ні фахових дорадників з Вест-Пойнту. Тому на першому етапі цієї війни за демократію і суверенітет Україна зазнавала деяких незручностей. Цілим квітнем, травнем та неповним червнем українські солдати, офіцери та пан полковник терпіли тяжкий дискомфорт у обложеному Конотопі. Північні орди московських тоталітаристів взяли були в оточення це славне місто, цю оазу вільного світу, у тамтому, ще не структурованому европейському поспільстві. А позаяк тоді, у 1659-му році, ще не було цих сріблястих голубів миру, цих білих провісників демократії — бомбардувальників В-52 з US Aіr Force, тому й українським солдатам свободи у тому похмурому XVІІ столітті не було вчасно подано братської допомоги від держав вільного світу.