Марія Ряполова - Бурецвіт

І от одного разу зібрали всіх найгірших злочинців, маніяків, терористів, серійних убивць у відведеній для страти залі, зібрали всіх найбагатших і найвизначніших у рядах для глядачів і стали чекати на чаклунку. Чаклунки завжди запізнювалися.

Нарешті прибула чаклунка, вже добряче під градусом, і приступила до виконання своїх обов’язків. На лихо, з перепою вона переплутала закляття.

І перед ошелешеною публікою постали кілька десятків малюків у завеликому для них тюремному вбранні.

Найстаршому, правда, було двадцять три, наймолодшому, якого довелося розшукувати у шматті, чотири місяці.

— Ой, вибачте, — пробурмотіла чаклунка і більше не промовила нічого, бо її здолала гикавка.

Здійнявся страшенний галас. Що було тепер робити? Продовжувати страту? Але ж перед катами стояла купка безвинних дітей і один юнак, який, втім, у двадцять три ще нікого не вбивав.

Звісно, про те, що вони наробили в дорослому житті, дітлахи й гадки не мали. Адже разом зі скинутими роками стиралася і пам’ять про них. І навіть якщо повернути їх у попередній вік закляттям тузьких чаклунок, вони нічого не пам’ятатимуть.

Але ж є результат — вбиті та скалічені, і є вирок суду.

Страту довелося відкласти.

Ці події сталися якраз напередодні виборів до парламенту. Історія набула розголосу і стала одним із засобів політичної боротьби. Одна партія наполягала на страті омолоджених душогубців, інша захищала бідних дітей, яким доля подарувала другий шанс вирости порядними громадянами. Третя заявляла про необхідність відсторонення тузьких чаклунок від здійснення правосуддя. Четверта пропонувала відтепер завжди омолоджувати злочинців і перевиховувати, бо це ж так гуманно. П’ята закликала стратити самих чаклунок і теж мала своїх прихильників.

Дітей поки випустили з в’язниці і поселили в дитячий будинок під нагляд правоохоронців. Та спокою їм не було. Їх тягали по демонстраціях, телешоу, весь час виставляли перед камерами, на них кричали, в них жбурляли каміння, до них підлещувалися і надсилали їм неймовірно дорогі подарунки. Постери з їхніми обличчями продавалися в кіосках і книгарнях.

Першим не витримав колишній ґвалтівник і вбивця худеньких бабусь, а тепер — чотирнадцятирічний хлопчак. Він перерізав собі горлянку у ванній. Другим наклав на себе руки отой старшенький, двадцятитрьохрічний. Найменшого придушив батько застреленої ним у дорослому житті дівчини.

Газети вибухнули праведним гнівом — хто на кого. «Смерть підлітка на совісті лідера фіолетово-жовтих». «Скільки можна знущатися з дітей? Нові жертви передвиборних афер червоно-сірих». «Нахабна провокація: злочинців досі не страчено, родичі загиблих мстяться».

— То ви пам’ятаєте про тузьких чаклунок? — Мереж ясно дав зрозуміти, що питання не риторичне, але ніхто не відгукнувся.

Журналісти, поки там що, почали розкопувати все довкола таємничих постатей тузьких чаклунок. І вийшли на одного громадянина, з якого чаклунки вже не перше століття беруть плату за омолодження. Він, утім, про це не знає.

Колись він дожив до сорока з гаком років і раптом зрозумів, що життя його склалося не так, як би він хотів. Він розшукав тузьких чаклунок і запропонував їм кругленьку суму за те, щоб йому знову було двадцять п’ять років, переїхав в інше місце і готувався зовсім інакше провести своє життя. Після омолодження він, звісно, все забув. Чаклунка сказала йому, як і обіцяла:

— Проживи своє єдине життя до ладу.

— Не крапайте мені на мізки, — відповів він.

Цей чоловік прожив наступні двадцять років приблизно так само, як і попереднього разу (ну, не зовсім так, часи, все ж таки, були інші), і знову заявився до чаклунок. Слава Богу, гроші в нього водилися. Ті ж, вічно напідпитку, чи то забули, що такий до них уже приходив, чи не надто переймалися його проблемами, але люб’язно виконали прохання ще раз.

А потім ще раз. І ще раз. І ще раз…

Виявилося також, що він не один такий.

З іншим добродієм сталася зовсім трагічна історія. І не з його вини. Вперше це сталося, коли йому було двадцять сім. Його мати вирішила, що їй не подобається такий її син. Вона попросила чаклунок зробити його знову п’ятирічним, щоби з другої спроби вона виростила малого як треба. Знов-таки, п’яна чаклунка примудрилася закільцювати закляття. Мати нещасного давно вже була на тому світі, а він щоразу, як доживав до двадцяти семи років, трьох місяців і шести днів, ставав дитиною. Бідолаха не знав про це і не міг, відповідно, нікого попередити. Тож уявіть собі почуття його дружини, коли вона одного дня заходить до спальні і бачить замість чоловіка п’ятирічного малюка, вельми знайомого за фотографіями, який малює машинку в діловому щоденнику.