Марія Ряполова - Бурецвіт

«Справжнє безсмертя», «Вічна молодість» — так називали це газетярі. За кілька тижнів той молодик застрелився.

Були й інші випадки. Ніхто не міг сказати точно, скільки їх було.

Виявилося також, що влада знала про існування таких людей і раніше. Мало того, якщо знати, де і як, то можна було замовити перед омолодженням новий комплект документів — з іншою датою народження та іншим ім’ям.

Потім відбулися вибори, і цю тему хутко затерли. Якраз тоді з’явилося повідомлення про те, що чаклунки знову понапивалися, поїхали на своєму фургончику влаштовувати пікнік у горах поблизу Туги і зірвалися, мабуть, через нетверезий стан, із серпантинової дороги у прірву. Ніхто не вижив.

Потому всі вирішили забути про тузьких чаклунок. Так було спокійніше.

— Ні, я можу вам нагадати. Та все ж, мені здається, ви пам’ятаєте, хто такі тузькі чаклунки. Їх було сім. У них усіх був однаковий дар. Я маю на увазі їхній головний дар. Вони ще дещо вміли, звісно. Вони ніби загинули. Я кажу ніби, бо хто його знає. Я ж не бачив їх мертвими. А ви їх мертвими бачили? Ну, гаразд, хай так. Хай вони загинули. Тут важливо інше. Ви помітили, мабуть, що кожна відьма, крім першої, була донькою іншої. Вас не дивує це? Ну, тобто, ви, мабуть, знаєте, що цей дар передавався по жіночій лінії. Причому передавався всім. Тобто, хоч би скільки дівчат не народила чаклунка. Чи вас не дивувало, що в кожної була лише одна донька?

Люди в залі почали стурбовано перезиратися.

— Ну добре, поділюся інформацією. У кожної з них була не одна донька. Вони мали дві, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім… не дивуйтеся, жили ж вони довго… дев’ять, десять… Коротше кажучи, до двадцяти дочок. Кожна. Ну, тобто, всі по-різному, але приблизно так.

Всі ці дівчатка народжувалися з даром. У них теж були діти.

— Нісенітниця! — вигукнув хтось. — Їх було сім.

— Казати, що тузьких чаклунок було сім, так само неправильно, як казати, що населення нашого міста обмежується кількома десятками відомих людей. Насправді тузьких чаклунок, тобто жінок із даром тузьких чаклунок, були сотні, якщо не тисячі, по всій країні і, мабуть, по всьому світу.

— Були?

— О! Нарешті. Звісно, вони нікуди не поділися. Принаймні не всі.

— Можливо, всі дочки мали дар, але не всіх навчали.

— Гадаєте? Навчати особливо нема чого, всього кілька заклять.

— А звідки ви взяли, що в них була така велика кількість нащадків?

— Звідти ж, звідки може взяти будь-хто інший. Розпитавши корінних мешканців Туги.

— І до чого ви ведете? — сторожко запитав пан Кодло.

Мереж посміхнувся, задоволено примружившись.

— Розумієте, всім цим дівчатам треба було думати про хліб насущний. Стали б ви на їхньому місці клопотатися якоюсь звичайною, прибутковою чи не дуже людською справою, якщо могли б заробляти непогано тільки тим, що ви тузькі відьми, самим лише своїм даром?

Питання, до речі, неоднозначне. Могла б я, наприклад, заробляти тільки тим, що я Сонніч. А вирішила ж влаштувати собі крамницю.

— Ви хочете сказати, що по світу купа людей заробляє собі гроші омолоджуванням? — підсумував трохи розгублений ведучий.

Мереж клацнув пальцями.

— Точно. — І що певна кількість людей проживає свої роки вже не по одному разу, можливо, й не підозрюючи про те? — перепитав Шмига, підхопившись із місця.

— Так.

Зала загула. Люди вертіли головами, збираючи враження по обличчях інших, переговорювалися, здіймали брови високо-високо, або ж навпаки, насували їх на самі очі.

— Мої батьки… — Вулик стурбовано вхопила мене за рукав обома руками, — вони мені за віком як дідусь із бабусею.

— Ти просто пізня дитина.

Шмига підскочив до сцени, весь такий збуджений, тіло його подалося вперед, він стояв, як Пізанська вежа, очі ледь не вискочили. Якщо вірити старожилам, він завжди такий перед гарячою дискусією.

— Де факти? Де докази? І що з цього випливає?

— А тепер саме час передати слово фахівцеві, — кивнув Мереж. — Бурецвіте, прошу.

Шукач підвівся.

14

Тузьких чаклунок ми обрали темою з кількох причин. По-перше, шукач нещодавно натрапив на розповідь про них у книзі, яку він читав. По-друге, у Бурецвіта був друг, з яким вони останнім часом майже не спілкувалися, і цей друг входив колись до групи дослідників, які вивчали феномен дару тузьких відьом та їхній вплив на суспільство. Тож шукач був трохи в темі. По-третє, вже сама згадка про чаклунок була провокацією, а саме провокації нам і треба було.

Я обернулася. На задньому ряду тихо сидів самотній русалка.