Кейт Аткинсон - Руїни бога

Решту дівчат із Міністерства вибуховою хвилею витягло з розтрощених вікон, і вони розбилися об асфальт. Урсула сказала, що якогось чоловіка розтяло навпіл склом. Мабуть, для когось Урсула була такою самою подружкою — подружкою з Громадянської оборони.

А звали її Енн, ту подружку з Міністерства авіації. Коли прощалися після танців у «Гаммерсміт Пале» (вона добре танцювала фокстрот), вона сказала: «Що ж, щасти вам», — не дивлячись Тедді в очі.

На шляху до Турина зеніток майже не було — італійська протиповітряна оборона завжди була якась ненатхненна. Вони розбомбили ціль, позначену червоними сигнальними снарядами, з висоти п’ять тисяч метрів. На підльоті погода гіршала, їм було вже не до того, щоб милуватися красою Альп — власне, гори взагалі стало не видно, — а коли звернули додому, над ними нависло темне громаддя купчастих хмар. У цій марі спалахували й іскрилися маленькі вибухи, спершу вони навіть подумали, що це бомбардування чи навіть випробування якоїсь нової зброї, проте вже за кілька хвиль зрозуміли, що влітають у жасний грозовий фронт.

Турбулентність була кошмарна, «Д-Джигу» кидало, як іграшковий літачок, — вона була мов мушка в руках байдужого хлопчиська чи богів. Так Зевс метав громи, так Тор здіймав молот. Чи, як казала Бріджит, так феї рухають меблі — добріше пояснення для добріших часів. «Ото вже феї», — подумав Тедді. З переговорного пристрою долинали прокляття — від стриманого «Ой, боженько» нажаханого християнина-Нормана до гіркого «Блядь, блядь, блядь, витягай нас із цієї їботи, командире» від Кіта.

Потім вони зійшлися на тому, що це було страшніше за будь-яку зенітку. Артилерію вони хоч розуміли, а в цьому було щось первісне. Зрідка блискавка освітлювала зловісні ущелини та прірви у пітьмі. Невідь-звідки налітали вихри, що жбурляли їх навсібіч: Тедді аж замислився, чи може літак просто взяти і розвалитися.

Температура назовні стрімко впала, на крилах почала намерзати крига. Крига — їхній лютий ворог: з’являється раптово, часом навіть без попередження, заковує крила в міцні білі лабета, а коли намерзає кілька тон, двигуни й управління відмовляють. Інколи під вагою криги літак падав із небес і розлітався на шматки в повітрі.

З переговорного пристрою долинало «Боже» і «Бля», їх кидало з боку на бік, а тоді потяглися слова 22 псалма («Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви…»), але їх урвали приголомшені зойки: грозовий фронт раптом виплюнув «Д-Джигу», і натомість її оточили привиддя.

Їх звідусіль обступили вогні святого Ельма, неземні, осяйно-блакитні, зловісні проблиски спалахували на крилах і навіть клубочилися навколо гвинтів, лишаючи у пітьмі дивні перисті хвости, як примарні феєрверки. Вогні витанцьовували й на дулі кулемета, озвався з хвоста Кенні. «Тут теж», — долинуло з верхньої башти.

Від цього химерного видива Тедді згадалися віліси у «Жізель». Він бачив цей балет ще в школі — учитель музики організував їм екскурсію до Королівського оперного театру. Танцівниць освітлювали таким самим жаскуватим потойбічним блакитним сяйвом, що зараз огортало «Д-Джигу». Як подумати, то це дивна вистава для шумних тринадцятирічних учнів приватної школи. Коли батько про це дізнався, то тільки підвів брови і спитав, як звати вчителя («Напевно, шанувальник Вайльда»); навіть Сильвія, з усією її любов’ю до Мистецтва, здивувалася, що їм підсовують, як вона сказала, такі «дівчачі» твори — доти їх випускали зі школи хіба що на регбі. Потім Тедді снилися жахіття, у яких примарні жінки тягнуть до нього руки, щоб викрасти у темні незнані глибини.

Блакитне полум’я нарешті згасло, і тоді двигун на правому борту закашлявся, задвигтів і зовсім здурів. Не встиг Тедді вирівняти літак, як проблемний лівий двигун і собі озвався: здавалося, ось-ось відірветься від літака. Мабуть, то було б і на краще.

Тедді наказав Макові прокласти новий маршрут, щоб повернутися додому найкоротшим шляхом. Після бурі всі їхні магнітні прилади вийшли з ладу, тож Макові нічого не лишалося, крім як вручну вираховувати координати нового маршруту, аж тут лівий двигун загорівся. «Та ви знущаєтеся», — подумав Тедді, витискаючи газ і заходячи в круте піке («Тримайтеся там!») — так він не лише згасив вогонь, а й обтрусив лід із крил. Не було б щастя, так нещастя помогло. З іншого боку, нещастя ніхто не відміняв.

Тепер із правого двигуна валив дим. За кілька хвилин Кіт повідомив, що бачить полум'я, а потім двигун раптом вибухнув, та з такою силою, що літак ледь не перевернуло. З переговорного пристрою сипнуло «Господи» і «Срань господня», але Тедді сказав, що все гаразд. «Ото сказанув», — подумав сам. Тепер вони летіли на двох двигунах проти вітру, під шаром криги, без приладів і з самим численням координат. Яке вже тут «гаразд».