Кейт Аткинсон - Руїни бога

— У плавках? — від цього факту дружина фермера похитала головою. Віола бачила, що це їм на голову не налазить. Вони б ніколи не вчинили так, як Домінік, бо вони були нормальні.

Вона спакувала сумку, потай забрала всі гроші із загальної скарбнички й рушила на сусідню ферму. Ніхто навіть не помітив, що вона пішла. Вона готова була навіть вистояти зустріч із гусями, але ті, схоже, поснули.

— А, це ви, — сказав фермер. Для них усіх ранок уже відійшов у далеке минуле.

Дружина фермера викупала дітей: вони вийшли з ванни, загорнуті у рушники, чисті й відполіровані, як новенькі. Їх вдягнули в піжами, які дружина фермера тримала для внуків, які періодично до них навідувалися. Вона розігріла смаженю з картоплею: Віола й діти мовчки вирішили не казати, що м'яса вони не їдять. Віолі здавалося, що в неї і без цієї етичної дилеми проблем вистачає (врешті, вони на фермі — виправдала вона свій вчинок). Потім дружина фермера дістала солодкий сир із молока рудих корів, і Віола не стала казати «Не їжте цього! Це зроблено з сичугу, який добувають із ензимів у шлунку телят!», як вона зазвичай реагувала на сир, і натомість мовчки його проковтнула. Було дуже смачно.

Вони поснули на старих чистих простинях, діти — на подвійному ліжку. Берті говорила уві сні з самого малку, майже відтоді, як навчилася говорити, проте, на радість Сонні, тієї ночі не зронила ані звуку. Він поклав під подушку камінець на щастя. Вранці одразу сягнув по нього. «О господи», — сказала Віола, коли він поклав його біля тарілки зі сніданком.

Після того, як вони поснідали жовтою, мов сонце, яєшнею, дружина фермера знову одягла їх зі своїх запасів. Сонні отримав чисті шорти й сорочечку фірми «Аертекс», а Берті — сукенку з принтами, збірками на ліфі й білим комірцем, як у Пітера Пена. Вони виглядали, як не її діти.

Фермер відвіз їх на станцію, де вони сіли на потяг до Лондона, а на Кінґс-Крос пересіли на лінію до Йорка.

— Привіт, — сказав Тедді, коли відчинив двері й побачив на порозі біженців. — Який приємний сюрприз.

Я ледь не проґавив підсніжники у рівчаку при живоплоті. Вода у рівчаку була німа, «мов камінь», як у всіх ставках і каналах острова, тож я не чекав, що Вордсвортів «відчайдух-провісник весни» вже виткнувся. Зазвичай підсніжники розквітають до Стрітення (2 лютого), подекуди їх навіть називають «дзвониками на Стрітення», проте цієї глупої і довгої зими ми, звісно, не образилися б, якби вони трохи затрималися.

Ненсі позіхнула — Тедді помітив, але змовчав. Вона сліпала над в’язанням — лампа була надто тьмяна. Штормило, по цілій країні вирубало електрику, але їхньої ферми це не стосувалося — у них електрики й не було. Внизу були гасові й парафінові лампи, нагорі — свічки. Вони тулилися до вогню — єдиного джерела тепла, як не рахувати один одного. Тедді нахилився потурсати колоду в каміні кочергою, поглянув на Ненсі й подумав: вона зіпсує собі зір з таким освітленням. Вона в’язала йому жилетку в складній техніці фейр-айл. «Це не схема, а математика», — пояснювала вона. Схеми були в усьому. Математика — «єдина істина», так казала Ненсі. — Не любов? — питав Тедді.

— Ну, звісно, любов теж, — відмахувалася Ненсі. — Любов важлива, але це абстракція, а цифри — абсолютна істина. Цифрами маніпулювати не можна.

«Це не вичерпна відповідь», — подумав Тедді. Йому здавалося, що саме любов — це абсолют, який долає всі інші міркування. Здолала ж вона все у його випадку?

Вони побралися восени 45-го у Челсі, з гостей були лише їхні сестри, Урсула і Бея, які й виступили свідками. Тедді надягнув форму, але без медалей, Урсула випросила в Іззі довоєнну паризьку сукню, не сказавши, навіщо, а Бея помогла Ненсі підрихтувати її так, щоб та була менш пишна і більш доречна в умовах жорсткої повоєнної економії. Бея вранці купила у Ковент-Ґардені великі кошлаті хризантеми іржавого кольору, з яких зробила мистецький букет. Квіти прекрасно пасували до сріблястої шовкової сукні. Бея до війни вчилася у Коледжі мистецтва імені святого Мартіна — з усіх дівчаток Шоукросс мала найбільший мистецький хист, хоча Міллі посперечалася б. Тедді досі подумки називав їх дівчатками, хоча найстаршій, Вінні, було вже сорок.

Ані Тедді, ані Ненсі й подумати не могли про бучне весілля одразу після війни. «І хто б вів мене до вівтаря? — спитала Ненсі. — Мені буде сумно, якщо віддаватиме мене не татко». Майор Шоукросс помер за кілька тижнів до того, що ні для кого не стало несподіванкою.