Кейт Аткинсон - Руїни бога

Третя стіна обвалюється з приголомшливим шумом, від неї здіймається пил і розлітаються уламки.

Берті стискає дідусеві руку й бажає, щоб він відчув її любов, — правда ж, усі хочуть, щоб любов стала останнім, що вони відчують? Вона нахиляється і цілує його в запалу щоку. Відбувається щось грандіозне, щось катастрофічне. Вона стане свідком. Час’ починає кренитися. Зараз , — думає вона.

Четверта стіна високого святилища обсипається тихо, як пір'я.

Він уже не дає собі ради з «Л-Лисицею». Літак смертельно поранено, це птах, підстрелений у польоті. «О! Осяйними крилами». Він почув ці слова чітко, ніби їх промовив хтось у кабіні пілота. Він дотягнув до узбережжя. Під ним Північне море виблискувало у місячному сяйві, як тисяча діамантів. Він примирився з цією миттю, з цим теперішнім. Шум літака стих, жар полум’я зник. Стояла прегарна, неземна тиша. Йому згадалися ліс і дзвоники, сова і лисиця, іграшковий потяг на підлозі спальні, запах пирога із печі. Жайворон, що здіймається на плетиві пісні.

«Л-Лисиця» впала з Тедді в кабіні — спалах світла у мороку, ясна зірка, піднесення, доки хвилі нарешті не злизали вогонь. Все завершилося. Тедді сягнув мовчазного дна морського, щоб лежати там разом з іншими замуленими скарбами, незримими, прихованими на глибині саженів п'ять. Загублений назавжди, і тільки срібний зайчик правив йому за товариство у пітьмі.

І з ревом, як грім, падає п'ята стіна, а з нею — палати літературного твору, забираючи із собою і Віолу, і Сонні, і Берті. Вони розчиняються у повітрі та зникають, дмухнеш — і все.

Написані Віолою книжки зникають з полиць, мовби під дією чарів. Домінік Вілльє одружується з дівчиною, яка носить перли і брючний костюм, і спивається. Ненсі у 1950 році виходить заміж за юриста й народжує двох синів. Під час регулярного огляду їй діагностують рак мозку й успішно його видаляють. Її розум притупиться, вона буде менш кмітлива, але Ненсі лишиться Ненсі.

Лікар, який спинився на Вестмінстерському мосту подивитися, як пропливає королівська баржа «Глоріана», відвертається. На мить йому здалося, що поруч хтось є, але нікого немає, лише вітер. Йому здається, що він щось втратив, ось тільки що? Інструкторка йоги з Австралії, яка живе на Балі, боїться, що ніколи нікого не полюбить, ніколи не народить дитину. Стара жінка на ім’я Агнеса помирає у будинку для старих «Тополеві горби», мріючи про втечу. Сильвія кінчає життя самогубством, наковтавшись снодійного, у День перемоги, нездатна змиритися з майбутнім, у якому немає Тедді, її мазунчика.

Мільйони життів по цілому світу змінюються від відсутності мертвих, але троє з останнього екіпажу Тедді — бомбардир Кліффорд, поранений пілот Фрейзер і Чарлі, Чарлі з хвоста — успішно вискакують з «Л-Лисиці» і доживають до кінця війни в таборі для військовополонених. Після повернення вони всі одружуються і заводять дітей, часточки майбутнього.

П’ятдесят п’ять тисяч п’ятсот сімдесят троє загиблих із Бомбардувального управління. Сім мільйонів загиблих німців, зокрема п’ятсот тисяч убитих протягом бомбардувань союзників. Шістдесят мільйонів загиблих у Другій світовій війні в цілому, включно з одинадцятьма мільйонами, вбитими протягом Голокосту. Шістнадцять мільйонів — у Першій світовій війні, понад чотири мільйони у В’єтнамі, сорок мільйонів під час монгольської навали, три з половиною мільйони протягом Столітньої війни, падіння Риму забрало сім мільйонів, Наполеонівські війни забрали чотири мільйони, двадцять мільйонів — Тайпінське повстання. І так далі і так далі, і так далі, аж до райського саду, аж до Авеля, якого вбив Каїн.

Усі ненароджені пташки, усі непроспівані пісні: вони можуть існувати тільки в нашій уяві.

Одна з них належить Тедді.

Глід, що обрамлював алею, саме почав розцвітати. Урсула сказала:

— О, глянь, глід квітне. Тедді був би радий його побачити. — Не починай. — На очах у Ненсі виступили сльози. — Я повірити не можу, що він пішов навіки.

Вони йшли рука під руку, а Щасливчик гасав навколо, радий опинитися на свіжому теплому повітрі.

— Якби ж то у нас була хоч могилка, аби прийти… — сказала Ненсі.

— А я рада, що її нема. Ми можемо уявити, що він вільний, як вітер.

— Я можу уявити тільки, як він лежить на дні Північного моря, де холодно і самотньо.

— Кістки коралами стають.