Кейт Аткинсон - Руїни бога

— Так.

Він досі інколи з жахом згадував, як розплакався на кухні в матері Віка Беннетта. Кому від того стало легше? Йому точно не стало. Коли померла Ненсі, він поплакав тихо і на самоті — йому здавалося, що навіть у жалобі не можна забувати про гідність.

— Думаю, в усьому винна Діана, — сказала Берті.

— Яка Діана?

— Ну, принцеса. Це ж вона зображала страждання як щось героїчне. А в твої часи все було навпаки.

Вони сиділи на вершечку горба Білий Кінь у Кілберні і їли бутерброди, які їм спакувала ласкава власниця готелю — чергова зупинка в їхньому прощальному турне.

«Його часи», — подумав Тедді. Мабуть, вони вже минули.

— Я застарий для цього світу, — сказав він.

— Я також, — сказала Берті.

Ненсі змогла відпроситися лише на одну ніч, тож вони попрощалися на платформі за неповні 24 години по тому, як зустрілися на сусідній. Він думав, що вони проведуть більше часу разом, тож махав їй на прощання із сумом, але щойно потяг від'їхав, Тедді зрозумів, що, ймовірно, ці емоції — це почуття вини за відчуту полегшу.

Під час відгулу Кіт також приїхав до Лондона, де вони зустрілися і провели веселий, хоча й платонічний вечір з Беєю і її подругою Генні, біженкою, у «Кваґліно». Усі вони добряче напилися, Кіт що є сили залицявся до обох дівчат одночасно. Генні була гарненька, але не купилася на його залицяння, а Бея була «зайнята» — заручена з лікарем; попри це, вони обидві були до Кіта дуже ласкаві. Тедді так і не зустрів Беїного лікаря: той брав участь у висадці в Нормандії й загинув на плацдармі «Голд», тож після війни вона побралася з хірургом.

Бея працювала у BBC, де готувала й писала сценарії, а Генні перекладала для якоїсь урядової контори з дивною назвою. Під час Блітцу Бея крутилася у світі медицини, бо влаштувалася в морг, де складала людські рештки в мозаїку. Якось так вийшло, що її мистецька освіта стала у пригоді. «Мабуть, це через знання анатомії», — пояснювала вона. Навіть у Тедді, який уже звик до вигляду понівечених тіл, мабуть, не стало б нервів на таку роботу. Пізніше, вже за іншої доби терору, Тедді читав про бомби у парках, клубах, хмарочосах і літаках, про розірвані чи розкидані тіла й намагався уявити, чи збирає їх хтось докупи. Сильвія завжди казала, що наука — це пошук нових способів убивати один одного, і з плином років він дедалі частіше схилявся до думки, що вона мала рацію (мовби війна не подарувала йому достатньо доказів).

Він танцював із Генні — вона була якраз правильного зросту й пахнула «Soir de Paris»: сказала, що парфуми їй «хтось» привіз із Франції, через що Тедді дійшов висновку, що вона — завсідник втаємничених кіл. (А чи лишилися в його колі спілкування жінки, що до таких кіл не належали?) На ній були смарагдові сережки, й вона розреготалася, коли він їх похвалив:

— Звичайно, штучні! Я що, схожа на дівчину, у якої стане грошей на смарагди?

Її родина лишилася в Німеччині, і вона хотіла, щоб «кожен-кожнісінький нацист» загинув у страшних муках. Воно й не дивно, — подумав Тедді.

Вони домовилися зустрітися наступного вечора й подивилися «Миш’як і старе мереживо» — усі зійшлися на тому, що це чудова протиотрута до війни.

Після війни Бея розповіла Тедді, що Генні працювала на Управління спеціальних операцій і її десантували до Франції після висадки в Нормандії. Урсула і Бея зробили все, аби з’ясувати, що з нею сталося («бо більше нікого в неї не лишилося»). Її спіткала традиційна страшна доля.

Виявилося, смарагдові сережки були не штучні, а справжні, французькі, доби зламу століть, дуже гарні, — належали її матері, яка походила з Франції. («А ще в мені є угорська кров і, звісно, німецька, навіть трохи румунської. Такий європейський покруч!»). Сережки постали в ювелірному ательє в Маре у 1899 році і, як то буває з речами, пережили тих, хто їх носив. Генні лишила їх Беї «на зберігання». («Може, мене кілька тижнів не буде»).

— Думаю, вона знала, що не повернеться, — сказала Бея.

Бея перед смертю передала їх Тедді, бо він був єдиною іншою людиною в світі, хто ще пам’ятав Генні, а отже, Берті вдягнула їх на весілля — до якого, на жаль, Тедді не дожив. Вона вийшла заміж узимку — за чоловіка, з яким випадково познайомилася на Вестмінстерському мосту, — у саксонській церкві у Котсволді. На ній було стародавнє мереживо, в руках — букетик підсніжників. Після тривалих суперечок вона дозволила Віолі вести її під вінець. Усе пройшло бездоганно.

Наступного дня, у неділю, Кіт і Тедді сіли на ранковий потяг до Лисячого закута — Сильвія запросила їх на обід і сильно клопоталася. Кіт прийняв запрошення охоче — він там уже бував, Сильвія його причарувала. А ще він знав, скільки всього у неї в комірчині. Урсула відмовилася до них приєднатися.