Лариса Денисенко - Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць

Це було гiрше за «якого б це». I наближене до манiяка. Бо це був Катеринчин Борис. Власною персоною. Забагато ранкових шокiв для пересiчних хiрургiв. «То ти не спиш? А я думав, що ти з роботи тiльки повернувся й залiг спати. I от зараз я прийду, а ти прокинешся через мене. А ти не спиш. Добре, що не спиш. Менi було трохи незручно до тебе йти. Якби було до кого… В цей час. А ти не спиш». Нервувався Бориско. Ох, i сволота. Знав, що мене розбудить, що я буду нещасний i причмелений, але все одно припхавсь i розбудив. Ще вдає з себе iнтелiгента. Делiкатничає. Теж менi. Ранковий делiкатес. «Ага. Не сплю. Через дiвчину». Навiть не збрехав я. «То вона пiшла?» «Втекла». Борис мовчав. Люблю ранкових мовчазних гостей. «Слухай, ти, може, помовчиш на кухнi? А я спробую поспати. В мене була важка нiч». «Катя мене зраджує«. Я був настiльки шокований, що не збагнув, чи вiн промовив: «Катя мене зраджує«чи «Кефiр мене збуджує«. «Що? Кефiр тебе збуджує?» «Нi. Кефiр мене не збуджує. А повинен?» «Не знаю». Цього ранку я був несподiвано вiдвертим iз шурином, чи хто вiн там менi?

Борис знову почав гратися в принципового партизана, якого захопили в полон. «Ти щось сказав». «Так. Катя мене зраджує«. «Катя тебе зраджує«. Пропапужив я. Борис ствердно хитнув рудою головою. Мовляв: правильно. Власне, я не знав, що менi йому зробити, пику набити чи що? Бо треба захистити сестру. Катька не може його зраджувати, вона не така. Вона занадто чесна. Вона непристосована до нечесного життя. Моя Катерина. Нечесне життя - там. А вона - тут. Я не розумiю, чому вона його обрала, але якщо вона вже щось або когось обрала, вона не зраджує. Примiром, вона нiколи не хотiла бути лiкарем, але вивчилась i працює лiкарем (i вона - чудовий лiкар!) тому що одного разу зробила свiй вибiр, тому що Катька гiпертрофовано вiдповiдальна. Так i з цим лайном - Борисом. Утiм, якщо вона його зраджує, то я все одно на її боцi, тому що вона моя сестра, а вiн менi - нiхто, нiщо, нiяк. «Не кажи дурниць, бо я ледь стримуюся, Борисе, в мене поганий настрiй, зараз я тобi затоплю в око, второпав? Iди краще, можеш чаю попити - i йди собi».

Натомiсть вiн всiвся у фотелi. Я його не запрошував, невже його запросив мiй фотель? Зрадник у моїй хатi. Борис навiть не всiвся, а впав. Я пильнував. Вiн крутив кистями рук м'якенько, наче схiдна танцюристка. Бiлi руки, схожi на черв'якiв, укритi рiдким рудим волоссям. Чого вiн сюди прийшов, Катеринчин Борис? Хто йому тут радий? Як каже Колобок. «Хто це одоробло, хто йому радий?» Може, вiн манiяк? А що, таке часто трапляється з людьми припилючених професiй, таких, як бiблiотекар. Бiблiотекар - манiяк. Поки ви розгублено тиняєтесь серед стелажiв, вiн бере книжку, розкриває її, швидко притуляє до вашого писку, вам бракує повiтря, ви - труп. Горе вiд розуму.

«Її не було на форумi, ти розумiєш? Ти там був. Катерини там не було». «А де вона була?» «Вона була не там. Сама менi про все розповiла. Я не хотiв це чути, якби ти знав, як я не хотiв це чути. Ти б також не схотiв. Але вона все розповiла. Навiщо рахуватися з моїми почуттями? Коли вона була з ним - не рахувалася, а зараз навiщо? Коли тобi болить бiльше - коли хтось робить чи говорить? Вона займається гiмнастикою, ти в курсi? Вправно займається. I промовляла все це так легко - наче гiмнастичнi вправи по килиму. По моїм почуттям. Наче вони створенi для її гiмнастичних вправ. Кому вони потрiбнi, мої почуття? Та нiкому. Чого ти так на мене дивишся?»

«А як менi на тебе дивитися? Як би ти на мене дивився, Борисе любий, якби я до тебе припхався вранцi й плiв казна-що? Про килими та гiмнастiв. Напевне, ти б менi зрадiв, це точно, еге ж? Подарував би щось приємне. А може, внiс би до своєї енциклопедiї як неповторний екземпляр неперевершеної людини». «Якщо ти менi не вiриш - спитайся в неї. Я б до тебе нiзащо не прийшов, хiба я собi ворог? Хiба я не розумiю, що ти мене не любиш, тому що менi заздриш, моїм академiчним знанням, я це добре розумiю. Але менi не треба, щоб ти мене любив. Менi треба, щоб ти любив її, щоб ти пояснив, що вона втрачає. Щоб змалював їй, з чим вона залишиться. Бо вiн здатний лише на те, щоб зiпсувати їй життя. Тому що вiн є хто? Пустий бiлявчик. Знаєш, є така булочка. Називається «Здобна Шелихвiстка». Просто булочка, суцiльне тiсто - без родзинок, крему, повидла - солодка й пуста. Здобна Шелихвiстка. То й вiн - здобний шелихвiст. А не Колобок». «Що ти верзеш? Якi шелихвости? Це нове слово для твоєї енциклопедiї? Хто це? Тваринка, комаха, риба? Той, хто їсть гелiкоптери? Хто це?» «Булка. Колобок. Я ж тобi кажу. А тобi все повз вуха. Колобок». «Який?» Я пошукав очима телефон, менi здавалося, що Борису необхiдна допомога квалiфiкованого лiкаря. «Який колобок? Ти зараз пишеш роздiл про народнi казки?» «Твiй». «Що?» «Моя Катерина спить iз твоїм Колобком». Щось упало. Прямо в мiй шлунок. То це ти, серце? «I я не пишу роздiл про народнi казки. Я зараз зупинився на лiтерi «Д». Дупа. «То Катерина спи… себто зустрiчається з Колобком? I сама тобi про це розповiла?» «Саме так». «I що ти вiд мене хочеш?» «Щоб ти врятував її вiд хибних крокiв. I поговорив iз цим. Я не зможу з ним говорити, я його зовсiм не знаю, про що менi з ним говорити?» «Я його теж не знаю». «Слухай, не ший мене в дурнi, є вже одна кравчиня - пошила. Я знаю, що вiн - твiй найкращий друг, то поговори з ним. Я ж не часто звертаюся до тебе по допомогу».