Лариса Денисенко - Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць

Здесь есть возможность читать онлайн «Лариса Денисенко - Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: Современная проза, на русском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Урбанізований світ перетворює справжнє життя на ілюзію. Ганна - менеджерка-жайворонок. Андрій - лікар-сова. Ранок і ніч - дві різні реальності. Десь в паралельному вимірі він і вона вже давно знайшли одне одного. А от у реальному житті все відбувається за розкладом вбивць.

Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Як бачите, я пiшов на весiлля Зої. Купив квiти. В них був такий вигляд, наче вони от-от зомлiють, зарюмсають i втратять обличчя. Називалися вони дещо плаксиво й таємничо - анемони. Спробуйте це вимовити й побачите, як вам скривить рота. Анемони. «Ой, якi ж ви надзвичайнi». Почала панькатися з квiточками мати. Їй потрiбнi онуки. Блiн, чому коли комусь потрiбнi онуки, а комусь не потрiбнi дiти, страждає все одно той, кому не. «Андрiйчику, який ти оригiнальний». Вiдтяла менi шматок вiд свого комплiментарного запасу мама. «Слухайте». Наважився запитати я. «А ви знаєте, хто ця Зоя?» «Звiсно!» Мама була збуджена, жвавi очi, жваве обличчя. «Це донька Антонiни та Вєника». Iнодi краще не ставити запитання, тому що вiдповiдь може породити ще кiлька. «А вчора я був на весiллi у доньки Вєника. Мiтли». «Ха-ха». Похмуро промовив Катеринчин Борис. Наволоч. Теж менi, знавець вишуканих жартiв.

Слiд зауважити, що квiти-плаксiї чудово пасували Зої, тому що вона також мала вигляд плаксiйки. Знаєте, є такi губи, краєчки яких опущено донизу? Похнюпленi губи. Такi були в Зої. Коли на небi бачиш такий мiсяць - краєчками донизу, - хорошої погоди годi чекати. «Якi оригiнальнi квiти», - сумно сказала неоригiнальна Зоя. I схилилася, щоб порюмсати на шиї незнайомого менi дядька. Вiн був низенький, тому Зоя склалася майже навпiл. Було цiкаво, скiльки вони так протримаються. Зрiст Еллочки-Людожерки, як ви пам'ятаєте з Iльфа-Петрова, лестив чоловiкам, бо вона була маленька. Зрiст Зої лестив би жирафам, баскетболiстам та телеграфним стовпам. На мене Зоя не звертала нiякої уваги. Я подумав: «Коли я навернувся Зої на очi, одночасно зi мною на них навернулися сльози». Чого я не пишу романтичних новел? Хiба погано? Втiм, можливо, вона не звертала на мене уваги, тому що я був нижчий за неї, але вищий за дядька. Опосередкована постать. Я силкувався врубитися, хто тут є чоловiком Зої, але зазнав фiаско. А навiщо вiн узагалi менi тре'? Вiдверто кажучи, було цiкаво, який вiн на зрiст.

«Зоя». Раптом почув я багатий басище. «Хто це тобi подарував цi незнайомi квiти?» Я уявив собi, як ця дама (а це басище виявилося дамою) вештається ринками та знайомиться з квiтами. «Капiтолiна Гнатiвна. Тюльпан Толян. Дзвiночок Зiна. Маргаритка Рита. Дуже приємно. Ду-у-у-у-уже. Будемо товаришувати домiвками, себто клумбами». А тут вона зiткнулася з квiтами, якi їй не було представлено. Неподобство. «Ой, он той парубiйко, здається». Тицьнула на мене Зоя величезним пазуром. Басище обернулося до мене. Воно було доволi височеньке, так собi нiвроку, а нiс нагадував кнопку. Я подумав: а що буде, якщо натиснути? Поїде ця дама нагору; спуститься вона униз; розщiбне пiджак: «ласкаво просимо» (а це був би номер, їй-бо); заспiває про зрадливе серце красунi чи скаже: «пiп-пiп».

Поки я грався з її носом, вона вирушила в мiй бiк. Я теж розпочав свiй рух, але в бiк червоної iкри, закортiло солоненького. Я зробив це вчасно, вихопив з-пiд носа двох череванiв двi останнi канапки. Iкра вiд мене не втекла. Але й Басище з Кнопкою опинилося поруч зi мною. Я не втiк вiд Басища. «Професорка Нiкiтiна».

Розложисто-гучно промовила вона. На комiрцi її сукнi зелено-пляшкового кольору було вибито квiтчастi вишневi гiлки. «Адвокат Бернес». Проiнформував її я. Двiчi збрехавши. Вона не виказала подиву. «Ви чий?» Натомiсть запитала вона. Востаннє я чув таке запитання вiд Iрки, але ставила його вона не менi, а маленькому цуценятi. «Ти чий? Ти загубився, га, маленький?» А вiн у вiдповiдь бив хвостиком. Менi закортiло теж чимось заметляти й гавкнути у бiк господаря. «Оно я чий». Замiсть цього я за допомогою носа, брiв, лоба та верхньої губи зобразив щось на кшталт: «Янепереконанийвтомущоявасдобрерозумiю шановнадобродiйко». Нiчого так, еге ж? Тренувався на родичах хворих.

Виходячи з того, що професорка Нiкiтiна переформулювала своє запитання, такий вираз обличчя говорив їй багато про що. «Ви - Зоїн чи Василiв?» Ох, як менi кортiло вiдповiсти, що я - Бернес, як вам було, шановна, повiдомлено, а не Зоїн i не Василiв.

Але щось, що промайнуло за склом окулярiв професорки Нiкiтiної, утримало мене вiд цiєї дотепної реплiки. «Я - Нареченої Батькiв». Отакою була моя вiдповiдь. Володаря подвiйного прiзвища! «Зрозумiло». Професорцi було зрозумiло, але вона це сказала таким тоном, наче збиралася ставити менi «незадовiльно».

«Це ви подарували незнайомi квiти», - продовжувала бесiду професорка, нiс її смикнувся. Я подумав, що, мабуть, нелегко смикати такою кнопкою. «Це - анемони». Представив я квiти професорцi. «Та ну? Зрозумiло». Професорка пильно мене роздивлялася, наче мала щодо мене певнi пiдозри. Про всяк випадок я посмiхнувся. В мене була чудова посмiшка, ще б пак, у мене сестра - вправний дантист. Професорка продовжувала мовчки на мене дивитися. До речi, а де моя сестра? Подумалося менi. Чи не пошукати? Я схопив келих iз червоним вином, ще раз посмiхнувся професорцi, закрiпивши мистецтво причарування, себто свою невдачу в ньому, та ретирувався. На прощання ще раз кинув поглядом на професорчин кнопку-нiс.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць»

Обсуждение, отзывы о книге «Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x