«Прислали б краще старшого». Каже щось поруч зi мною. Я повертаюся до життя-обкладинки. «Що?» «Я кажу, прислали б краще старшого, замiсть цього бовдура молодшого».
Це каже завiдувач господарством якогось iз судiв. Пузань з губками дамулi-капризулi пiд гостренькими погрожуючими ворогам лiворуч та праворуч вусами. «Ця мавпа стара. Молодший краще б розповiв, як переконливо можна вписати потреби в цифровiй камерi, цифрових фотоапаратах, ноутбуках, iншiй апаратурi у бюджет на пiдтримку програми розвитку районних судiв. От скажи менi, на дiдька лисого
менi потрiбно всi його цi екаунтiбiлiтi-дiбiлiтi та трансперенсi-туперенсi?» Що сказати, е.
«Хай, Ена. Вовк нiколи не стрибне першим. Нiколи. Пес стрибатиме, вiн звик радiти. Ти хотiла б народитися твариною?
Священна вiвця дає вовну на священнi килими. Вчора я втратив чужу свiдомiсть. Я дуже смiявся, тому що думав, що такого не буває. А сьогоднi второпав, що я народив нову людину. Ти усвiдомлюєш? Чоловiк може народити! Так! Варто лише втратити чужу свiдомiсть, i все. Готова нова людина. О, чекай. Прокинулася. Пiду годувати.
P. S.Я хотiв тiльки додати, що ти живеш минулим. Чужим життям. Це таке життя, як кусень пластилiну, в який малеча влiпила рудий, зелений, синiй та жовтий куснi, а ще - чомусь бiлий. Дивний бiлий колiр. Я вiдчув це сьогоднi, побачив твої вiдбитки пальцiв на своїх. Але вони були не зовсiм твої. Це були вкраденi тобою вiдбитки. Вони говорили зi мною. Вони сказали менi: «Привiт, щастя».
Додому. Мерщiй. Сьогоднi нiч була важкою, таке враження, що з першими весняними дощами (щось середнє мiж снiгом та дощем) Бог змив мiзки у великої кiлькостi людей. А головне управлiння державної автоiнспекцiї настiльки потребувало грошенят, що продало права найскаженiшим верствам населення. Або виробники та продавцi алкоголю знизили цiни на напої, що взагалi-то звучить занадто фантастично.
Тi з людей, хто вважає, що людська ушкоджена голова схожа на розчахнутий грецький горiх - останнi романтики сучасностi, якi нiколи не мали справу з такими головами. Принаймнi не бачили це зблизька. В мене не було часу на спiлкування з янголами та Циганом. Нiч я також позбавив уваги, коротке вiтання i все.
Машину нарештi полагодили. Автомайстерня (та, послугами якої я користуюся) має багато переваг, але одну ваду - майстри нiколи та нiкуди не поспiшають. За якiсть їхнiх робiт я пробачаю їм мої розхитанi нерви та затяжну необхiднiсть користуватися наземним громадським транспортом. Я ненавиджу громадський транспорт. Чи з цього можна зробити висновок, що я ненавиджу громадськiсть? Не певен. Хоча менi справдi бiльше подобаються iндивiдуалiсти, нiж суспiльнi дiячi. Автомайстерню менi порадив Будда. Напевно, пiсля щiльного спiлкування з моїм автомобiлем вiн дiйшов висновку, що саме така майстерня психологiчно пiдходить цiй машинi. Цiкаво, що балаканина Будди, яку я сприймав доволi iронiчно, все-таки на мене впливала. Коли я купив свою машину, я думав, що вона - жiночої статi, називав її - донечка. Будда поiнформував мене, що це - чоловiк. Я молив, щоб вiн позбавив мене вiд знання iнших подробиць долi цього чоловiка, що переродився в мою машину, i Будда пiшов менi назустрiч. Треба вiддати Буддi належне, коли хтось просив його не вантажити, вiн не вантажив. Але тепер я звертаюся до свого автомобiля, враховуючи його чоловiчу стать. Нiяких образливих «донечок».
Я їхав додому, почувався втомленим, але щасливим вiд того, що я прямую у власну квартиру, де зручно влаштуюсь i подарую собi години спокiйного сну. Ця квартира була моєю гордiстю. Не тому, що вона була шикарною - шикарною вона не була, але була зручною й затишною. Двi кiмнати. Широкi та свiтлi. Я довго обирав фарбу для стiн, щоб хата здавалася теплою. (Я з тих людей, на яких впливають кольори. Я достеменно знаю, що колiр моїх депресiй - темно-бузковий). Я доводив до сказу продавцiв фарб, намагався пояснити їм, що саме я шукаю. Принагiдно зауважу, що величезний вiдсоток тих, хто займається фарбами, на моє тверде переконання, страждають на дальтонiзм або кольорову аномалiю. Бачили б ви, який колiр вони вважають фiсташковим, теракотовим чи кораловим. Ви б знайшли, чому подивуватися. Нарештi я обрав тендiтний помаранчевий колiр, не яскравий, а такий, наче його розбавили молоком. Для iншої кiмнати, моєї спальнi, я обрав фарбу кольору листя щойно народженої кукурудзи. Не можу передати, чого менi вартувало пояснити, який саме колiр менi потрiбен. Колобок говорив, що в мене проблеми з визначеннями кольорiв. «В тебе взагалi проблеми з визначеннями. Для розумiння таких, як ти, треба винаходити спецiальнi словники». Колобок казав. «Може, пiдкинути таку iдею Борису? Хай почне укладати. Буде в нього ще один довгопис». Я штукарив.
Читать дальше