Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

– Королева Англії, – розмірковував Абул Фазл, – не була у дружніх стосунках з нашим другом, славетним королем Іспанії.

– Іспанія – хвалькувата обивателька, – викрутився прибулець, тоді ж бо як Англія – це країна мистецтва, краси і сама Глорія. Не будьте засліплені лестощами Філіпа Тупого. Великі мають говорити з великими, і саме королева Англії Єлизавета є втіленням імператорської величі та смаку. – Увійшовши в роль, він пояснив, що далека рудоволоса королева – це не що інше, як імператор Заходу, вона – Акбар у жіночій подобі, і він, Шаганшах, король над королями, можна сказати, є Єлизаветою Сходу, вусатим, і не цнотливим, але у сенсі величі вони однакові.

Абул Фазл перемінився.

– Ви не хочете поставити мого правителя вище за жінку, – сказав він тихо. – Добре, що ви тримаєте той сувій, як я бачу, з автентичною печаткою корони Англії, і тому ми змушені гарантувати вам безпеку. В іншому разі за таку зухвалість, аби позбутися непроханої свині, я б кинув вас на поталу дикому слонові, якого ми тримаємо прив'язаним неподалік на лужку.

– Імператор – відомий у всьому світі як великий шанувальник жінок, – сказав Маґор дель'Амор. – Я переконаний, що він не почуватиметься ображеним, коли самоцвіт Сходу порівнюють з іншим великим самоцвітом, незалежно від статі.

– Мудреці-назаретянці, послані до нашого двору португальцями з Ґоа [23] Ґоа – штат на західному побережжі Індії, з 1510 року заморська територія Португалії, анексована Індією 1961 року. , не дуже хвалять ваш самоцвіт. – Абул Фазл знизав плечима. – Кажуть, що вона стає на прю з Богом, і до того ж слабенька правителька, тож не довго чекати, коли вона залишиться без влади. Також кажуть, що нація – це самі злодії, а ти, мабуть, шпигун.

– Португальці – пірати, – сказав Маґор дель'Амор. – Вони – морські розбійники й огидні падлюки. Мудра людина ніколи не повірить у те, що вони кажуть.

– Отець Аквавіа з Товариства Ісуса – італієць, як і ти, – відповів Абул Фазл. – Отець Монсеррате, його компаньйон, родом з Іспанії.

– Якщо вони сюди прибули під прапором задрипаних португальців, – наполягав прибулець, – тоді вони – не хто інші, як португальські собаки.

Десь згори, з-над їх голів, почувся голосний сміх, ніби засміявся якийсь бог.

– Змилостися, великий мунші, – загримів гучний глос. – Нехай юнак живе хоча б до того часу, поки прочитаємо його послання.

Шовкові балдахіни впали по кутах палати, а там, високо над ними, на оббитій м'якою тканиною верхівці камінного дерева у Позі Королівського Вдоволення, регочучи на повні груди, сидів Абул-Фатг Джалалуддін Мухамед Акбар, сам Великий Могол, відкритий для загального огляду, схожий на велетенського папугу на здоровезному сідалі.

Він прокинувся у незвичайно дражливому настрої, і навіть надзвичайно умілі ласки коханої не заспокоїли його. Серед ночі дезорієнтована ворона якимсь чином проникла до спальні королеви Джодги, і королівське подружжя пробудилося від страхітливого каркання, що спросоння здалося імператорові знаком кінця світу. В якусь мить чорне крило черкнуло його щоку. Допоки слуги виганяли ворону, імператорові нерви вже аж дзвеніли. Надалі його сон наповнився передвістями. В якусь мить він бачив, як чорний дзьоб тієї апокаліптичної ворони дотягувався до його грудей і виривав серце, аби з'їсти, так само як батрак з Мекки у битві під Угудом з'їв серце убитого Хамзи, дядька Пророка. Якщо такий могутній герой міг бути вбитий підступним дротиком, то він також може загинути у будь-яку мить від стріли, що летітиме з темряви, як та ворона – гидка, смертельна і чорна. Якщо ворона може проникнути крізь усі рівні охорони і бити в його обличчя крильми, то чи не може те ж саме зробити і зловмисник?

Отак, переповнений передчуттями смерти, він був безборонний перед приходом кохання.

Прибуття пройдисвіта, що називав себе англійським послом, дуже зацікавило його, і після того, як він наказав Абул Фазлу трохи побавитися з «послом», настрій у нього почав покращуватися. Абул Фазлу, в житті надзвичайно товариській людині, чи не найліпше у всьому Сикрі вдавалися різного виду жорстокі витівки, і коли імператор, схований від обох чоловіків, допитувача і допитуваного, слухав виставу внизу під собою, хмари ночі нарешті розійшлися і забулися.

– Ох, і викручується той дурисвіт, – думав він, коли тягнув кутаси шнурків шовкових балдахінів, аби відкритися чоловікам внизу; він був у доброму гуморі, але не підготовлений до емоцій, що охопили його, коли його очі зустрілися з очима прибульця.