Ірина Солодченко - Перекручена реальність

Присів у міському у парку на лаву, щоб відпочити на свіжому повітрі, помилуватися природою і понюхати запах весни… Ось така доля відомого письменника… Не встиг дописати роман, а вже час і сценарій дряпати, бо таки знімуть фільм… Знімуть, і він в це свято вірить. Коли віриш, то все втілюється в життя. Головне – вірити! І він уявив собі величезний екран, на якому блищали страшні, повні сліз, агатові очі Каріне. Адже все це трапилося через неї… Цей цілком імпозантний Білокопитов кохав її… Як романтично!

Тут Андре схопився і незважаючи на лайки людей, яких він мало не збивав з ніг, дременув не додому, а знову – до найманої квартири… Мусить негайно виписати, як глядачі глипають на красуню-вірменку й перешіптуються…. Ось вона – лиходійка, через яку все сталося! Вже пішли чутки, що Каріне була коханкою як вітчима, так і пасинка. На блакитному небі вимальовувався інший кадр: дід Дискарь поклав руку на коліно своєї юної дружині й переможно оглядає зал.

… Його творчий порив перепинив телефонний дзвінок. Письменник неводоволено пояснив дружині, що він арештований натхненням і знову повертається до комп’ютера, як каторжник до галери, щоб накидати чернетку епілогу.

Опинившись в своїй творчій лабораторії, Андре обережно витяг із порцелянової скринечки червону нитку, намотав її на мізинця і шалено застукотів по клавіатурі. Епілог був таким. Мати Журкіна прокрадається до хатинки Каріне, і пів-ночі вони розповідають одна одній своє бачення тої кримінальної справи. Сусіди Каріне всю ніч слухають лементи, крики і плач з помешкання ворожки. Мати Журкіна хвалиться, скільки вона витратила сил і часу, щоб відмити Білокопитова від сміття… І ось… Така невдячність! Каріне переймається і жінки скімлять удвох. Назріває ідилія, як раптом мати Журкіна згадує очі чоловіка… Вона пригадала, що в суді той якось дивно поглядав на Каріне… І все зрозуміла… Коли Білокопитов вийде з в'язниці, Каріне буде тільки 45 років, а їй – усі 65. Тут вона виймає із-за пазухи ножа і…. прокидається.

Та сон не дає матері Журкіна спокою й повторюється щоночі. Тоді вона у реалі біжить до цієї відьми Каріне, щоб вбити її… Та дорогою знаходить у снігу пристойно одягненого, поважного чоловіка. Мати Журкіна привела незнайомця додому, вимила, просушила та відпоїла зіллям.. А дядько виявився головним інженером механічного заводу! Ішов з пиятики і заснув у заметі.

Письменник зітхнув і послабив червону нитку … Це був єдиний реальний випадок у романі. Колись таке трапилося з подругою його мами… Та він побоявся, що тітка Лариса впізнає себе й образиться… До того ж, знайшла вона того дядька у вісімдесятих, коли посада головного інженера щось важила. А нині? Андре зітхнув і переписав: «Він виявився бізнесменом – директором транспортно-експедиторської фірми. Ішов з пиятики і впав у сніг горілиць».

Задоволений Андре пішов готувати собі каву… І згадав судовий процес. А дивно поводилися там свідки… Ніхто не кинувся розбороняти… Ніхто не сказав Забарову: що ти робиш? Зачекай, сховай пістолета, адже ти зв’язався з хлопчиськом… Навіщо пістолет? Ось що було дивно на тому процесі… Всі поводилися, начебто паралізовані. Властиво, вітчим мусив перший сказати: синку, розберися без пістолета… Сховай його. Та не сказав… Багато там було дивного, та як до правди докопатися?… І навіщо?

Андре відкрив блокнота, у який він записував слова, які можуть статись у нагоді і каліграфічним почерком вивів: «Арештований натхненням».

7

Ольга повільно йшла центральним проспектом, із заздрістю вдивляючись у щасливі обличчя молоді, які купками шурхали повз неї… Сьогодні вона дала відставку Анатолієві… Запросив до кіна, де як дівчинку, мацав за коліна… Під час тупої американської комедії сміявся, як цаплений… До того ж, увесь час він відволікався на телефонні розмови зі своєю благовірною і в чомусь перед нею виправдовувався… У якийсь момент все це набридло… Вона вибачилася і пішла додому… Все. Крапка. Більше на дзвінки цього дурня вона не відповідатиме. І їй байдуже, як він сприйняв її несподіваний відступ.

…В супермаркеті побачила Ігоря, який сумно котив кошик. Та цього разу поперед ним гонорово дефілювала секретарка. Ольга знову сховалася за полицями, дивуючись, чому це суддя Коцюба так сміливо розгулює з молодою коханкою? Щось змінилося в його житті?

… З ліфту вийшла з почуттям спустошеності і самотності… Куди Назар заподівся? Кілька разів бачила його у компанії напевно художників – юнаків, літніх, бороданів, а сусідка знизу жалілася на періодичні вакханалії у його квартирі…. За звичкою подивилася на його двері і мимоволі відсахнулася. Зовсім не очікувала побачити їх напіввідчиненими. Щось трапилося? Тихо…. Обережно відхиливши двері, вона негайно ж відступилася… Пізня година, не замкнено… Може сусід потребує допомоги? І нечутно увійшла… З темної кімнати доносилося тихе сопіння.