Ірина Солодченко - Перекручена реальність

– Є ще дивна країна Португалія, – задумливо сказала Ольга, придивляючись до цвілої ікони в кутку. – Там нікого не страчують і навіть довічно не ув’язнюють. Граничний строк – 25 років. А засудженим до п'яти років або дають випробувальний термін, або відтерміновують вирок. Дивна країна Португалія… Донька моя її обожнює. Так хоче туди поїхати, та грошей ніяк не назбираємо. Я не наскладаю, а мій зять-лікар лише Єгипет і потягне.

Ігор промовчав… Він був у доброму гуморі і втішався собою… Цілком очевидьки сперечатись він бажання не мав так само як навчати уму-розуму… Тож швидко припоручив їй чистити картоплю:

– Зараз навчу тебе варити борщ. Бо готуєш ти чудово, а борщ – мишам на сніданок… Хоч голову мий…

– Не знаю, всі його хвалять.

– Ті хвалять, хто кращого не їв. Дивись, як це робиться. Беремо свинячу грудинку: тут і кісточка й жирне м'ясце – те, що треба. Кладемо у каструлю з водою… Бачиш: вода скипає, і утворюється шумовиння…. Ми його старанно збираємо шумівкою… Поки м'ясо кипить, кришимо стиглі м'яті помідори в невеличку каструльку й ставимо на вогонь. Помідори тепличні, та які є у червні… Тепер чистою ганчірочкою витираємо каструлю усередині, де шумовиння прикипіло до каструлі. Бачиш брудну обвідку? Зняли…Тепер ріжемо буряк. Зараз на борщ беруть білий та рожевий буряк, бо лейби… Варити довго не хочуть. А мати моя брала тільки червоний буряк і варила його, допоки він не виварювався. Тож буряк ріжемо навпіл і нарізаємо пластинами, а потім – навскіс тонкою локшиною. Картоплю беремо таких сортів, які добре розварюються, і кидаємо у воду, коли буряк вже виварився. Якщо картопля тверда, то треба її ложкою розім’яти об стінку каструлі… Так… Солимо. Помідори наші виварились… Так ми їх – на друшляк, а друшляк у миску. Нехай стікають… Тепер ріжемо капусту навпіл, ставимо половинку капусти качаном догори й тоненько кришимо по колу аж поки не дійдемо до качана. Ніколи не бачив, щоб хтось правильно різав капусту… Ріжуть абияк. А треба тільки так, як я оце показав. А ти поки біжи до сусідки і попроси солодкого перцю, а на нашому городі нарви кропу.

– Чому це я проситиму у сусідки?

– Ти не в місті! Тут все простіше, а в сусіда теплиця, а там є перчина. Червоної проси!- крикнув він навздогін.

…Хвилин п’ять вона тупцювалася біля паркану у роздумах, яким чином викликати сусідку. І таки вирішила піти до її хвіртки через вулицю. Вийшла кругленька жіночка з приємним обличчям. Не знаючи як себе презентувати Ольга подумки вичортувала Ігоря і пояснила жіночці, що вона сусідка зліва і варить борщ. А без червоної перчини аж ніяк. Та сусідка не здивувалася і за мить винесла дві великі перчини – зелену і червону. Опісля вказала на хвіртку у паркані, якою Ольга вийшла просто на свій город. «Свій»…. Щойно назбирала зеленого пахучого кропу, як загавкав собака і вона побачила тітку Віру, яка про щось перебалакала з Ігорем і пішла. Гарну ничку винайшов собі її любчик… Нічого не скажеш… Від міста недалеко… А потім новий будиночок прикупить, щоб сусіди не розповідали дружині, хто тут до нього наїздив.

Коли увійшла до кухні, Ігор вже жмакав у друшляку помідори своїми сильними волохатими руками.

– Так…Дивись далі. Капуста вже у каструлі. Тепер руками вичавлюємо томатний сік через друшляк і виливаємо його в каструлю… Покипіло трохи й кидаємо нарізаний солодкий перець. Тепер найголовніше – заправка! Шматочок старого сала перемішуємо з дрібно нарізаною цибулею й секатором перетворюємо цю суміш у кашу. Без цієї заправки борщ – ніщо. Старе сало надає українському борщу дух! Кидаємо заправку, трохи покипіло, трусимо кроп і знімаємо з вогню.. І лише тоді сиплемо дрібно нарізаний часник. Зверни увагу, ніякою моркви… Все, борщ готовий. Тепер йому треба настоятися… За півгодини можна їсти.

Загавкав рябко…. Тепер привезли газові балони. Тільки-то Ігор розплатився, як в нього задзвонив мобільний. Чоловік вийшов за двір і довго з кимось розмовляв. А коли повернувся, то повідомив, що ввечері матимуть гостювальників: начальника РВВС із сусіднього обласного центру з другом-бізнесменом.

– Їдуть з Криму до столиці, – поясняв Ігор, миючи руки під краном. – От чортяки! Впилися як свині, усілися до автівки і один каже водієві їхати до Ялти, а другий – до Києва. І миттєво поснули. Водій виїхав за місто, думав, думав, що йому робити і вирішив їхати до Ялти. Зараз вони вже тверезі як огірочки. Їдуть додому вже без водія і до нас заїдуть по дорозі. Так… Борщ у нас є, зараз ще зганяю у лавку.