Герта Мюллер - Гойдалка дихання

Розвантаження вугілля починається так: коли боковину вантажівки опускають, ти вилазиш на лівий бік кузова і запихаєш свій інструмент у вугілля трохи під кутом, але до самого дна, при цьому натискаєш ногою на поверхню лопати зверху, на саме серце. А після того, як вивільниш собі у кутку кузова місце для обох ніг, так, щоб стояти на землі, а не на вугіллі, починаєш копати. У розгойдувальному ритмі задіяні всі м'язи. Лівою рукою ти берешся за поперечину, а правою за довгу шийку лопати, так, що твої пальці міцно тримають запаяний шов. Потім ти загрібаєш лівий верхній шар вугілля й одним ривком тягнеш його аж до протилежного краю машини, а потім тим самим рухом викидаєш через борт, донизу. Для цього права рука повинна з'їхати вздовж дерев'яного руків'я аж до поперечини — а вага тіла переноситься на праве стегно, так, що відчутно аж у пальцях ніг. Потім порожню лопату закидаєш через лівий бік назад, догори. А тоді наступний ривок і знову повну лопату донизу.

Після того, як розвантажено переважну більшість вугілля, відстань до борту кузова стає занадто великою, і одним ривком працювати вже неможливо. Тепер потрібно фехтувати: праву ногу елегантно пересунути вперед, ліва стає опорою і залишається ззаду, пальці ноги розчепірені. Ліва долоня — на поперечині, а права цього разу не на шийці, а на руків'ї, ковзає взад-уперед, балансуючи тягар. І ось ти запихаєш лопату, допомагаючи собі правим коліном, витягуєш назад і відновлюєш рівновагу завдяки вправному рухові лівої ноги, так, що жоден шматочок вугілля не падає з лопати, потім виконуєш наступний поворот, робиш крок назад правою ногою, при цьому тулуб і обличчя теж повертаються. Далі центр ваги переноситься на третю точку, ззаду, праворуч, ліва нога продовжує елегантно стояти, п'ятка злегка припіднята, як під час танцю, лише зовнішній край великого пальця міцно притиснутий до землі — і тепер ти могутнім ривком викидаєш вугілля назовні, у хмари, при цьому лопата зависає у повітрі у вертикальному положенні, тільки твоя ліва рука тримає її за поперечину. Це гарно, ніби танго, такт залишається незмінним, але рухи різко чергуються, руки і ноги постійно рухаються під гострим кутом, то в один бік, то в інший. А після фехтувальної позиції, коли треба розвантажувати вже рештки вугілля, рухи відбуваються вже у ритмі вальсу, а центр ваги пересувається з однієї точки на іншу у великому трикутнику, тіло нахилене під кутом до 45 градусів, а вугілля, ніби зграйка птахів, летить на призначену йому відстань від лопати до землі. Янгол голоду летить разом із ним. Він ховається у вугіллі, у лопаті, у тілі. Він знає: ніщо так не розігріває тіла, як копання, яке примушує рухатися всі м'язи. Але він знає і те, що голод з'їдає майже всю артистичність цих рухів.

Ми розвантажували переважно вдвох або втрьох. Янгола голоду не рахуємо, бо ми не знали, чи цей янгол спільний для всіх нас, чи кожен має свого власного. Але він дуже близько підходив до кожного. Він знав, що там, де розвантажують, можуть знову завантажити щось. Якщо продовжити цей математичний ряд, то кінець був би жахливим: бо якщо у кожного є свій власний янгол голоду, то він звільняється щоразу, коли хтось помирає. І таким чином рано чи пізно світ складатиметься із самих лише осиротілих янголів голоду, лопат-сердець, покинутого вугілля.

Голод завжди тут.

І оскільки він тут, він приходить, коли хоче і як хоче.

Першопричиною є недоліки в роботі янгола голоду.

Коли він приходить, то це відразу дуже відчутно.

Ясність максимальна: 1 кидок лопатою = 1 грам хліба.

Мені не потрібна лопата-серце. Але мій голод залежить від неї. Я би хотів, щоб ця лопата була моїм інструментом. Але вона керує мною. Інструмент — це я. Вона мною управляє, а я підкоряюся їй. Але вона все одно залишається моєю улюбленою лопатою. Я примусив себе її любити. Я підпорядковуюся їй, бо вона краще ставиться до мене, коли я не даю собі ненавидіти її. Я маю дякувати їй, бо коли працюю за хліб, тоді робота відволікає мене від голоду. Оскільки голод не минає, то вона дбає про те, щоб лопата встигала поперед голодом. Копати — означає зосереджуватися на самому лише копанні, по-іншому тіло не може впоратися з роботою.

Треба відкидати вугілля, але його ніколи не стає менше. Його, на щастя, щодня привозять із міста Ясинувата, так написано на вагонах. Щодня ти з головою поринаєш у відгортання. Усе тіло, кероване згори, від голови, — це інструмент для відгортання. І все.