Габриэль Гарсия Маркес - Полковникові ніхто не пише

Вона й цього разу переконала полковника. Він рушив до

пристані ще перше, ніж залунали гудки катерів. Лакові черевики, білі штани без ременя і сорочка без накладного комірця, застебнута вгорі на мідяний ґудзик. Полковник стежив, як причалюють катери, стоячи біля крамниці сірійця Мойсеса. Пасажири спускались на берег, зовсім змучені восьмигодинним плаванням, коли все тіло терпне, застигле в незмінній позі. Ті ж пасажири, що й завжди; мандрівні торговці та люди з селища, які від'їхали минулого тижня, а тепер повертались до своїх звичайних справ.

Останнім був поштовий катер. З болісним неспокоєм дивився полковник, як він причалює.

Полковник побачив на палубі мішок з поштою, прив'язаний до димаря й загорнений у брезент. За п'ятнадцять років чекання чуття полковникові вигострились. А через півня загострилася його туга. З тої хвилини, як поштмейстер зійшов на катер, відв'язав мішок і закинув його на плечі, полковник не спускав з нього очей.

Він стежив за поштмейстером, поки той ішов по вулиці, яка тяглась понад причалом, через справжній лабіринт крамниць та яток з виставленими барвистими товарами. Щоразу, слідкуючи за поштмейстером, полковник по-різному відчував тоскну тривогу. І щоразу ця тривога межувала з жахом. На пошті він побачив лікаря, що дожидав газет.

— Моя дружина просила спитати, чи ми не дуже вам набридли, докторе, — сказав йому полковник.

Лікар був молодий і мав кучеряве блискуче волосся та напрочуд гарні рівні зуби. Він поцікавився станом слабої. Полковник докладно розповів, не спускаючи з очей поштаря, який розкладав листи по шухлядках. Млявість його рухів дратувала полковника.

Лікар отримав кілька листів та пакет газет і зразу відклав набік рекламні проспекти ліків. Потім перебіг очима особисті листи. А поштар тим часом роздавав пошту присутнім адресатам. Полковник невідривно дивився на свою, за алфавітом, шухлядку. Його нерви напружились до краю, коли він помітив якогось авіалиста з голубими краями.

Лікар розірвав бандероль на газетах. Він цікавився свіжими новинами, а полковник не спускав очей зі своєї шухлядки, чекаючи, поки поштар зупиниться перед нею. Але той не зупинився. Лікар облишив читати газети й глянув на полковника. Тоді подивився на поштаря, що вже сів біля телеграфного апарата, потім знову на полковника.

— Ходімо, — сказав. Поштар навіть не звів голови.

— Для полковника нема нічого, — сказав він. Полковник засоромився.

— Я й не чекав нічого, — звернув він на лікаря безпорадний по-дитячому погляд. — Мені ніхто не пише.

Повертались мовчки. Лікар устромив носа в газети. Полковник ішов як завжди — наче людина, що шукає загублену монету. Вечір був чудовий. Мигдалеві дерева на майдані скидали останнє сухе листя. Вже сутеніло, коли вони підійшли до дверей лікаревої приймальні.

— Що нового? — запитав полковник.

Лікар дав йому декілька газет.

— Невідомо, — відповів. — Важко щось вичитати між

тими рядками, які викреслює цензура.

Полковник перебіг великі заголовки. Міжнародні вісті. Вгорі на чотири шпальти стаття про націоналізацію Суецького каналу. Перша сторінка була майже вся зайнята запрошеннями на якийсь похорон.

— Нема надії на вибори, — сказав полковник.

— Не будьте наївний, полковнику, — сказав лікар. — Ми вже занадто дорослі, щоб чекати месію.

Полковник простяг газети лікареві, але той не взяв:

— Заберіть їх додому. Почитаєте ввечері, а завтра повернете.

Десь по сьомій задзвонили дзвони — повідомлення про кінокартину. Падре Анхел у такий спосіб сповіщав моральну оцінку кінокартини, згідно з класифікаційним списком, який він отримував щомісяця поштою. Полковнико-ва дружина налічила дванадцять ударів.

— Погана для всіх, — сказала вона. -- Вже скоро рік, як кінокартини погані для всіх. — Тоді опустила сітку від москітів і промурмотіла: — Звівся світ нінащо.

Але полковник не озвався. Перше ніж лягти спати, він прив'язав півня до ніжки ліжка. Потім замкнув хату, посипав підлогу порошком від комах, поставив лампу долі, натяг гамак і вмостився читати газети.

Він читав їх по порядку за датами, і з першої сторінки до останньої, навіть рекламу. Об одинадцятій пролунав сигнал гасити світло. Полковник кінчив читати на півгодини пізніше, відчинив двері в глупу ніч і вийшов за потребою. Москіти обліпили його. Коли полковник вернувся до хати, дружина ще не спала.

— Нічого не пишуть про ветеранів? — запитала.

— Нічого, — відповів полковник, загасив лампу й лігу гамак. — Раніше друкували хоч списки нових пенсіонерів. Але вже п'ять років, як і тих не згадують.