Габриэль Гарсия Маркес: Полковникові ніхто не пише

Вона шепотіла молитви ще й після сиґналу гасити світло. Коли замовкла, полковник хотів погасити лампу. Але жінка не дозволила.

— Я не хочу померти в пітьмі, — сказала вона.

Полковник залишив лампу на підлозі. Він уже почав знемагати. Хотів забути про все, проспати сорок чотири дні й прокинутись двадцятого січня о третій годині дня, на півнячому бою, якраз у ту мить, коли випускатимуть його півня.

— І весь час таке, — промовила вона за часинку. — Ми голодуємо, щоб інші їли. Те саме вже сорок років.

Полковник мовчав, поки дружина запитала, чи не спить він. Полковник відповів, що ні. І вона заговорила знову — повільно, не підносячи голосу, невблаганно:

— Ми єдині не маємо жодного сентаво, щоб поставити на півня.

— Хазяїн півня має право на двадцять відсотків.

— У тебе було й право на посаду, коли тебе поставили під удар на виборах, — заперечила жінка. — Ти маєш право і на пенсію ветерана після того, як ризикував власною шкурою в громадянській війні. А тепер у всіх сите, забезпечене життя, а ти вмираєш з голоду, зовсім самотній.

— Я не самотній, — сказав полковник.

Він спробував щось пояснити, але його зміг сон. Вона все бубоніла і бубоніла, аж урешті спостерегла, що чоловік заснув. Тоді вийшла з-під сітки від москітів і потемки стала ходити по всій хаті, без упину говорячи сама до себе. Полковник гукнув її аж на світанку.

Вона з'явилася у дверях як привид, освітлена знизу лампою, що вже ледь блимала. Не вмовкаючи, погасила лампу, перш ніж зайти за сітку.

— Давай ось що зробимо, — перебив її полковник.

— Єдине, що можна зробити, це продати півня, — сказала вона.

— Можна ще продати годинник.

— Його не купують.

— Завтра подбаю, щоб Альваро дав мені сорок песо.

— Не дасть.

— Тоді продамо картину.

Жінка знову вийшла з-під сітки. Від неї пахло цілющими травами.

— Не куплять, — сказала вона.

— Тоді побачимо, — відказав полковник спокійно, без найменшої зміни в голосі. — А тепер спи.

Він силкувався не заплющувати очей, але сон його переміг. Він запав у дивний стан без часу і простору... А через мить відчув, що його трусять за плече.

— Відповідай.

Полковник не знав, коли почув це слово: до чи після сну. Світало. У зеленому мерехтінні світанку вимальовувалось вікно. Полковник подумав, що в нього гарячка. Йому пекло очі, довелось зробити велике зусилля, щоб прийти до тями.

— Що можна зробити, коли не можна продати нічого?

— повторила жінка.

— Тоді буде двадцяте січня, — сказав полковник

цілком свідомо. — Двадцять відсотків заплатять того ж

дня.

— Якщо півень виграє, — сказала жінка. — А якщо програє? Ти не подумав, що півень може програти.

— Цей півень не може програти.

— Але уяви собі, що програє.

— Ще сорок п'ять днів, маємо досить часу про це подумати.

Жінку пойняв розпач.

— А доти що ми їстимемо? — запитала вона, схопила полковника за комір і сильно струснула його. — Скажи мені, що ми їстимемо?

Полковникові потрібно було сімдесят п'ять років, — цілих сімдесят п'ять років життя, що спливали хвилина за хвилиною, — аби дожити до цієї миті.

Він відчув себе очищеним, міцним і непереможним, коли відповів:

— Лайно.

1 Сейба — дерево, що росте в Південній Америці.

2 Олля — гаряча страва з м'яса та городини.

3 Вівсяний чоловічок Квакер — чоловічок, намальований на рекламі вівсяного борошна фірми «Квакер».

З іспанської переклали Лев ОЛЕВСЬКИЙ, Женев'єва КОНЄВА