Олексій Волков - Лікарня на відлюдді

— А скільки їхали?

— Сорок хвилин. Від Макіївки, це шмат дороги...

— Та воно завжди так, — промовив Щур. — Будь-який труп ще недавно був живий. А цей уже вистигати почав.

— І куди ж мені його? — жінка зовсім розгубилася.

— У морг, звичайно! Куди ж іще? До міліції не забудьте зателефонувати. Хто його так?

— А... — вона махнула рукою, — розбірки циганські... Вони ж там за Макіївкою влітку постійно товчуться.

— Огляд свій я напишу і вам передам. — сказав ІІІур. вискакуючи з машини.

«Швидка» рушила у напрямку моргу.

Після зупинки кровотечі мужик помалу почав щось усвідомлювати, хоча до цього, здавалося, перебував у повній прострації. Він роздивлявся підлогу, пов'язку, власну ногу, дихаючи частіше й частіше. Підійшовши, Олег спробував пульс на його руці.

— Апарату, щоб тиск поміряти, у вас немає?

Господиня тихо сиділа в куточку, сперши голову на руки, і лише мовчки похитала, заперечуючи.

Пульс виявився нормальним. Та й мужик вже порожевів.

— Вам не погано? — про всяк випадок запитав Олег, звертаючись до нього.

— Ні! — голосно відповів той. — А от комусь зараз... буде погано!

Несподівано поранений скочив на ноги, схопив стільчик і

замахнувся на господиню квартири. Все сталося так швидко, що Олег навіть не зрозумів, як встиг перехопити руку мужика. Жінка скрикнула, втискаючись у кут, а стільчик загримів по підлозі, розбризкуючи густе й червоне по стінах та знову— Таки — по штанах лікаря. Вони зчепилися посеред кімнати. Суперник переважав масивністю, а на додачу був п'яний. У якийсь момент Олег послизнувся і мало не впав, але наступної миті голова мужика опинилася у нього під пахвою, а праву руку нападника лікар міцно тримав за зап'ястя. Той скажено пручався, але енергії пораненого вистачило не надовго. Далася взнаки крововтрата. Скориставшись паузою, Олег підбив його ногу, і коли той впав на одне коліно, заламав руку за голову. Той ще трохи посмикався і зм'як, що, заспокоївся?

— Еге... — прохаркотів мужик.

— Ось і добре...

Притуливши його спиною до стіни, Олег тепер віддихувався сам.

— Сиди тихо, зрозумів?

Той тільки мовчки кивнув — очевидно, його знову зморила слабкість.

— Нашатирного спирту ви, звичайно, також не маєте? — Олег повернувся до дамочки.

Та лише заперечливо похитала головою.

— То хоч води принесіть...

В отворі дверей з'явилися лікарка «швидкої» та фельдшер із ящиком у руці.

— Боже... Доктор... — лікарка взялася за голову.

Олег подивився на свої штани та черевики, художньо вимащені кров'ю зі згустками — наслідок боротьби з постраждалим — і нічого не відповів. Шофер уже затягував до хати ноші.

Господиня квартири наздогнала його вже на сходах.

— Олег Вікторович!

— А ви, пані, — він повернувся до неї, — свого чоловіка, чи хто він там, мало не спровадили на той світ. Ви хоч зрозуміли це? Не можна так бездарно накладати джгути! Тим більше, якщо ви працюєте в лікарні. Краще б ви його взагалі не накладали. Невже зовсім без поняття? Це ж венозна кровотеча! Ви її тільки вдвічі посилили цим джгутом! Зовсім подуріли! Влаштовуєте тут дебоші, а потім...

Він ще раз мимоволі глянув на власні штани, сплюнув спересердя і збіг сходами донизу.

У відділенні швидкої допомоги готувалися до вечері, адже нарешті все заспокоїлося. Обидві фельдшерки різали хліб, на тарілках розкладали принесені з дому продукти. Тоді-то і увійшов до їдальні лікар, який чергував сьогодні по шпиталю. Ним виявився завідуючий поліклінікою Василь Федорович Сивокінь.

— О, Василь Федорович... Сідайте! — запросила одна із фельдшерок. — Давно вечеряти час, а ми все возимо та возимо.

— Це я люблю! — Сивокінь хляпнувся на стілець. — Нам, старим, молочна зупа на ніч — перша справа. Буде?

— А як же! Спеціально для вас Катерина пішла на кухню. Ми її не їмо.

— Але ж день сьогодні... — бурмотіла інша фельдшерка. — Я із тим циганом так перелякалася — досі руки тремтять. Просто у серце ножем...

— Уявляю собі, — погодився Сивокінь. — А як ви забирали його, то ще у свідомості був?

— Ну а як же! — емоційно розповідала жінка. — Навіть тиск був сто на п'ятдесят. Колись я вже везла поранення серця... Вже як поїхали — він «відключився». Машина трусить по отих ямах, не розбереш — живий, чи ні...

Катерина, санітарка «швидкої», що ходила до лікарняної кухні за славетною стравою, увігналася до їдальні перелякана, біла. Губи її натурально трусилися. Молочна зупа порозливалася по її м'ятому халаті.