Олексій Волков - Лікарня на відлюдді

Зробивши ображене обличчя, Валентина загребла картки і вийшла.

— А де Савчук? — крикнув Тарас їй навздогін.

— А де ж йому бути? Направлений до завідуючого. Хіба не правильно?

До кабінету постукали. Голоюх відгукнувся:

— Заходьте, прошу.

Увійшла бабуся років сімдесяти, принаймні на стільки виглядала.

— Доктор, живіт мене турбує, вже тижнів три.

— Блювоти не буває?

— Та ні...

— У туалет «по великому» як?

— Бог милував, добре...

Тарас проглянув її картку, в якій на цей момент були зібрані вже всі обстеження, зроблені хворій упродовж двох днів — всі знаходилися у межах норми. Потім він поклав хвору на тапчан і обстежив живота. Погляд його говорив при цьому: «Чого ж ви хочете, бабусю? Усе в вас добре... Що ж воно болить?». Нарешті хвора сіла й почала заправлятися.

— Ну що, бабцю... Хірургічних захворювань у вас немає. Направлю вас до гінеколога і гастроентеролога.

Валентина тим часом завела до перев'язочної якогось хворого з перебинтованою рукою і тепер кликала лікаря дивитися.

— Ну що... Промий перекисом, потім насухо і постав ді— мексид.

— А оце нічого? — вона показала на підозріле місце у рані.

— Нічого, — відповів Тарас, нахиляючись до руки. — Завтра саме відійде.

Тут її тапочка знову наче ненавмисне стала носком на його масивний «шкрабан». Голоюх витяг ногу і почув позаду:

— Пробачте, доктор, я не хотіла...

— Отже так, бабусю, — промовив Голоюх, сідаючи. — 3 наших позицій ви здорові. Потрібно обстежитися у...

— Так я була вже! І в аніколога, і в гастро... ролога... І всі кажуть, що здорова...

— Гм-м... — замислився Тарас, знову вивчаючи картку. — Дійсно... Ну, тоді давайте ляжете до нас у хірургію для більш повного обстеження. На кілька днів?

— Доктор! — стара несподівано змовницьки нахилилася до нього. — Доктор... От усі на мене дивляться, і ніхто нічого не знаходить... А чи не може бути такого... щоби я... Навіть питати соромно, ви ж такий молодий...

— Ну-ну, — підбадьорив Тарас, — чого не може?

— Щоби я... — бабця нахилилася ще ближче, — була... беременна?

— Ну, знаєте, — розгубився Голоюх, — вам краще знати — може це бути, чи ні.

— Отакої, — здивувалася бабуся, — я ж не дохтор!

— Бабусю, — повчально промовив Тарас, зазираючи на титульний листок картки, де стояв її рік народження — 1931, — якщо жінка не перебуває ні з ким в інтимних стосунках, то вона і не може бути, — він також нагнувся до неї, — вагітною...

— Так я, — здивувалася бабця, — наче і не перебуваю у антим— них... Але діду мому часом дур ще у голову б'є!

— Бабцю, — сказав Голоюх, — я гадаю, цього бути не може, їдьте додому, а завтра зранку збирайтеся і сюди — лягати. Ось ваше направлення, будемо розбиратися, що і чому.

Бабця вийшла, залишивши здивованого лікаря.

— Валю, ти береш перев'язки, чи ні? — схаменувся Тарас, глянувши на годинник.

— Доктор... — знову «проспівала» вона. — А от ходіть сюди. Може, цю плівку зі столу зняти? Вона така пожмакана... Комісія приїде — все кругом вилизано, і доктор у кабінеті такий весь... А плівка геть негарна... Ось і дірка посередині, дивіться...

Капець хижо націлився, куди належить.

Тарас підійшов до столу, нахиляючись над діркою, і одночасно підбором свого здоровезного шкрабана став медсестрі на ногу. Валентина тільки хапнула повітря, розплющивши свої і без того широкі очі до неможливості.

— Дірка? Де? Ось ця?— Голоюх байдуже скривився.— Дрібниці, нехай собі буде. Ой, вибач, я не хотів... Будь ласка, заходьте.

Хворий увійшов, сідаючи на запропонований лікарем стільчик. Закусивши губу, ледве стаючи на п'яту, з перев'язочної до коридору прокульгала Валентина, тихо зачинивши за собою двері.

У реанімації було тихо. Щур із Малевичем вийшли з палати, де вже десять хвилин ритмічно гудів апарат керованого дихання.

— Ну, ви бачите, — розвів руками Щур, — зроблено все. Строго, як домовлялися.

— Скільки вже? — похмуро запитав Малевич.

— Буде п'ятнадцять хвилин. На дофаміні постійно, і тиск не тримається.

— Що за життя... — зітхнув Малевич. — Родичі знають?

— Так, я казав, що справи погані. Вони були тут.

Із коридору почувся голос Мед від я:

— У вас шеф?

— Що там — приїхали вже?

— Так.

— Значить, займайся перевіркою. Приймай. Скажеш — я біля хворого. Зараз прийду.

— Доктор, зупинка! — вигукнула у палаті медсестра.

Обоє кинулися туди.

— Адреналін!

Щур почав непрямий масаж серця.

По коридору відділення йшло двоє поважних чоловіків у костюмах. Медвідь вів їх до ординаторської, пояснюючи: