Олексій Волков - Лікарня на відлюдді

— То кличте із реанімації ще когось — вони ж там такі аси. Може, знайдуть?

Маша побігла до реанімації, а Беженар сам протиснувся поміж койок і почав вивчати внутрішню поверхню рук хворого. Потім перейшов оглядати здорову ногу. Ліда стояла трохи далі, намагаючись не заважати у цій тісноті.

— Дійсно, — розчаровано промовив лікар. — Скільки часу ви вже колетеся?

— Та робіть так, доктор, може, витримаю... — замість відповіді махнув рукою пацієнт.

— Може — нас не влаштовує. Я запитав: скільки ви колетеся?

— Давно...

— Воно й видно.

Щур увійшов до палати в супроводі Наталі. Обоє здивовано глянули на сторожів із автоматами та в бронежилетах.

— Наркоман зі стажем, — сказав Беженар. — Усі підшкірні вени на руках, ногах облітеровані — немає куди вколотися. Відкритий перелом, привезли у шоку. Потрібно хірургічно обробку робити, та й витяжку, а я його зачепити боюся. Відкапати його би хоч зо дві-три години. Може, твої дівчата спробують? Чи, може, під— ключичку поставиш?

— Гм-м... Та я боюся такому підключичну робити... Що там, Наталю?

Усі спроби навіть такого аса, як Наталя, закінчувалися поразкою.

— Дайте, я сам вколю... — стогнав хворий.

— Так венесекцію зробіть, — порадив Щур.

— А де? Вени ж непрохідні. А йти на глибоку — так само операційна травма.

— Дайте, я сам... — знову почав хворий.

— Що — ти сам?! Ти сам уже доколовся...

— Я вколю сам — усе, що потрібно...

Обоє охоронців насторожилися, бачачи, до чого йде.

— Ну, дайте, я сам вколю, — знову подав голос травмований. — Які ж ви...

— Що ти вколеш? — скипів Беженар. — Тут медсестри не можуть...

— А як же я у камері вколов?

— І дійсно, як він у камері вколов? — зацікавлено повторив Щур.

— Сюди, — пацієнт підняв руку, вказуючи під пахву.

— Куди це... — не зрозумів Беженар.

— В аксилярну вену... — припустив Щур. — Неможливо. Навіть Наталя не попаде. А сам собі...

На шкірі під пахвою дійсно виднівся слід ін'єкції.

— Та я коловся так, ще до зони, — наполягав хворий, — коли на руках місця не стало. Потім лікували насильно, а сьогодні як спробував — одразу попав.

— Маячня, — сказав Щур, — неможливо. Проте як хочете. Нехай пробує, може, гірше не буде.

Беженар невпевнено знизав плечима і озирнувся на охоронців.

— Ми що... — розвів руками старший. — Потім на себе нарікайте. Звідки я знаю, що він викине? Ви би бачили, як він утікав...

— Ну, з відкритим переломом ноги він нікуди не втече, припустимо...

— Ну, гаразд, — наважився Беженар, — вколовся ж він у камері якось.

— Еге, вколов під шкіру — і все, — пробурмотів Щур. — Людина навіть очима не здатна побачити свою підпахву! Як тут колотимеш?

— Машо, давай «метелика».

Внутрівенний катетер розкрили.

— Отже, так, — сказав Беженар, — зараз вам дадуть спеціальну голку. Щойно вколетеся — одразу голку повинна взяти медсестра, щоб встановити вам катетер, через який вводитимуть ліки. Вам тільки потрапити у вену — зрозуміли?

— Зрозумів. Тільки стільчика мені потрібно. І люстерце.

— А це навіщо? — не зрозумів Беженар.

— Той доктор вірно казав — у мене там очей немає.

Щойно все це принесли, хворий зробив спробу підвестися.

— Куди?!

— А як інакше? Поможіть... Не бійтеся, не втечу. От місяців за два, як нога загоїться...

Стільчик поставили задом до ліжка, і незвичайний пацієнт навалився пахвою на його спинку, простягаючи руку вперед над сидінням стільчика, на якому лежало люстерце. Поламану гомілку його обережно притримували на шині, яку довелося дещо посунути.

— Давайте голку вашу...

Він запрацював кулаком простягнутої руки, одночасно перетискаючи спинкою стільчика замість джгута вену, на яку, враховуючи її розташування, неможливо було ні накласти звичайного джгута, ні побачити результат його дії — усі були в цьому впевнені. Зек затис кулака і засадив собі голку під пахву — як усім здалося, майже не цілячись. На люстерце закрапала крові

— Давай! — підштовхнув Машу Беженар.

Медсестра тремтячими руками доробляла те, що сам пацієнт зробити вже не міг із причини некомпетентності.

— Усе, — сказав Беженар. — Приєднуй і капайте йому інтенсивно. За годину ставимо витяжку.

— Фантастика... — промовив Щур, виходячи з палати.

Вікно в ординаторській було розчинене. Усі розійшлися, і Олег дозволив собі закурити просто тут. Ситуація складалася доволі цікава. Якщо Володю дійсно мучать ці нічні жахіття, якщо все відбувається саме так, як він розповідав, — зв'язок напрошувався очевидний. У цьому випадку Володя мав рацію, пославши його сюди і взувши таким чином усіх психіатрів і шарлатанів, які марно пробували йому допомогти іншими шляхами. Хоча й він, звісно, поки що нічим конкретним не допоміг. Натомість став на вірний шлях.