Лариса Денисенко - 24:33:42

@CENTR =***

Протягом цiєї iсторiї я смiявся. Зараз смiялася i Шу.

Коли вона розповiдала, то намагалася бути серйозною. "Такi справи", - сказала вона. "Ти його покинула, свого чоловiка?" - "Довелося. Я не така сильна, як менi здавалося на початку. Все завершилося сумно, я просто зробила крок i залишила його на пiдлозi. Звiсно, що ми продовжуємо спiлкуватися. В нього молода дружина, i вiн кинув пити. Вона змогла це подолати, а я - нi". - "Ти шкодуєш, тобi соромно?" - "Було. Вже минулося.

Можна нескiнченно шкодувати, а вiн би продовжував пити - я не надихала його на тверезе життя". - "Я iнодi думаю, що мiг би допомогти Аделiнi". - "А вона хiба просила тебе про допомогу?" - "Нi. А ще я думаю, чого вона взяла цi грошi, чого? В неї заможний батько. В принципi, грошi нiколи не були для неї проблемою". - "Вона просто здатна це зробити. Здатна i зробила, не шукай для неї пояснень. Це марна справа".

"Менi здається, що я приречений бути один". - "Це звучить так фатально. Облиш це. Знаєш, мiй перший чоловiк говорив, що зi мною неможливо жити, така я нестерпна. Зi мною можуть жити, на його думку, тiльки кактуси, тому що їм не потрiбна моя увага, та кицьки, якi верещатимуть доти, доки я їх не нагодую… Але це ж неправда! Я живу з твоїм батьком, i нам добре. Просто треба знайти свою людину. Хоча це й непросто. Найскладнiше в життi знайти себе, а на другому мiсцi - свою людину… Ось так. Втiм, навiть ти мене якось витримуєш…" - "Не забувай тiльки, що я тебе витримую тiльки завдяки тому, що ти грала у карти з Генрi Кiсi нджером, а вiн написав першу книжку, яку я прочитав англiйською мовою! Але якщо тобi хтось подарує ще одного смугастого светрика, хто знає, чи витримаю я?" - "Ну звiсно, як таке забути?"

"Менi це здається - чи в тебе дiйсно потеплiшали стосунки з Максом?" - запитав Вiтовський вранцi, коли Макс вже побiг на якусь презентацiю, а ми ще вовтузилися на кухнi. Саме запитання було простим, але iнтонацiя… В моєї бабусi була така сама iнтонацiя, коли вона пiдозрювала мене в скоєннi побутового злочину. Яскравим прикладом був той випадок, коли я видряпала ножем на шафi знак Зорро, щоб вiн прибiг та врятував мене вiд виконання задачок з вiдсотками (як воно там зветься - пропорцiї, о!), а бабця пiдiйшла i лагiдно запитала: "Сашуля, скажи менi, дитино, ти пiдходила сьогоднi до шафи?" В цьому запитаннi було вмiщено впевненiсть, вiдповiдь та майбутнi заходи перевиховання. Ще з дитинства я не знала, як поводитися, коли тебе викривають в чомусь поганому, а ти, коли це робила, i думати не могла, що це щось негiдне. В таких випадках зазвичай я починала терти нiс, це стимулювало мiй мозок. Зараз я ледь утрималася вiд порятункового руху. "Так", - натомiсть сказала я. "Начебто ми стали трохи ближчими, принаймнi мої светри вiн бiльше не займає. Ми iнколи разом п'ємо, i йому подобаються мої друзi. А ще вiн менi розповiв про Аделiну… слухай, але я ж тобi все це розповiдала!" - "У", - сказав Вiтовський. I треба було змовчати, це ж не я почала цю розмову? Але я не змовчала, тому що менi кортiло дiзнатися, що мiститься в цьому "у", хоча я приблизно здогадувалася.

"У?" - запитала я. Це було дивно, вiрнiше, я щоразу дивувалася тому, наскiльки ми з Вiтовським вiдчуваємо настрiй одне одного. "Мене це непокоїть. Нi, правда. Ти скажеш, що я схибнувся, що я зовсiм втратив розум та совiсть, але замiсть того, щоб радiти, мене це бентежить". В головi моїй вирували думки щодо того, що Вiтовський хвилюється з приводу: а раптом вони закохаються? Я знала, що вiн хвилюється саме через це, але то було таке iдiотство, що народжувати та виштовхувати щось подiбне у простiр не хотiлося. "Хай буде мертвонародженим, не буду це проголошувати", - подумала я. "Вiн привабливий хлопець, так?" Ха, а що я подумала? "Так, привабливий. Схожий на Вiолетту бiльше, нiж на тебе". Це я умисно сказала. Вiтовський набурмосився, от зараз лусне: "А я не привабливий?" - "Євгене, слухай, ну що ти верзеш? Якби ти був для мене непривабливим, я б тебе не кохала. Давай не занурюватися в цю розмову. Треба швидко повторювати каву та бiгти на роботу".

"Я просто думаю: вiн привабливий (тобi такi бiльше подобаються - я ж бачив фотокартки твоїх чоловiкiв), вам весело разом, ну це зрозумiло, ви майже однолiтки". "Тиць-дриць", - сказала я. Ось чим пояснюється те, що вiн вже третiй день поспiль крутиться в лiжку, як муха в окропi, а коли ми кохаємося, вiн наче намагається почути голос Божий. Я бiльше нiчого не могла сказати. "Тиць-дриць, - повторила. - Звабницям синiв своїх чоловiкiв наливають ще кави?" - "Наливають", - зiтхнув Євген. Раптом його голова опинилася на моїх колiнах.