Лариса Денисенко - 24:33:42

"Жити разом - це велика праця. А жити з творчими людьми - це складнiше в декiлька разiв, i знаєш, чому? Тому що вони переважно нiчого не говорять. Як Аделiна, так. Ти мусиш їх вiдчувати, але вони не ставлять мети вiдчувати тебе. Якби ставили, можливо, все було б iнакше". - "А може, людину взагалi не можна зрозумiти?" - "Думаю, що людина може все, варто однiй захотiти зрозумiти, а iншiй захотiти допомогти. Я тобi розповiдала про свого чоловiка?" - "Ти - нi. Але Марлен розповiдав, як вiн хотiв повiсити його на шовковiй краватцi". - "Це вiн про першого тобi розповiдав. До речi, це - правда. А я маю на увазi свого другого чоловiка". - "Я нiчого про нього не знаю. Та й не вистачало, щоб я лiз до тебе з запитаннями про твоїх чоловiкiв. А можна в тебе запитати?" - "Ну?" - "А батько…" - "Що батько?" "Вiн тебе розпитує про твоїх чоловiкiв? Ти не подумай, що я пхаюся не у свою справу, менi це практично цiкаво, чи можна таке запитувати у жiнок?" Шу менi пiдморгнула. "Ти мусиш таке вiдчувати". - "Хочеться тебе копнути за цi слова…" - "Ха-ха!

Менi здається, що жiнки те, що вважають за потрiбне, розповiдають самi. Як i чоловiки. Все-таки минуле є в усiх, яка рiзниця, як воно буде iнтерпретовано? Навiть безпосереднiм учасником подiй. Я ж не була присутня при цьому, не можу бачити все його очима, вiдчувати його серцем, як би не намагалася. В мене може скластися хибна картина його попереднiх стосункiв. А в нього - моїх". - "Ти хотiла щось сказати про свого колишнього чоловiка", - нагадав я. Шу вагалася. "Так, хотiла. Просто побачила певнi аналогiї. Вiн був творчою людиною, сценографом, та пиячив. Тобто не пиячив, вiн був хворий на алкоголiзм. Але зараз подумала, чи потрiбна тобi ця iсторiя?" - "Давай я це вирiшуватиму. Починай!" - "Добре. Вона, власне, є iлюстрацiєю наших стосункiв i не дуже марудна…"

"Галя захоплюється цiлительством. Нi, не так. Галя переконана в тому, що цiлительство - це її дар. Вона створює особливi мазi на основi бiлої глини та меду. Треба звернутися до неї з проханням пiдiбрати щось вiд головного болю. А ще краще, взяти мазь та намастити палець або лоб! Так, щодо Галi - то практично й усе. Треба шапкувати, але не перегравати, посмiхатися, говорити комплiменти щодо її волосся, але це не складно, в неї чудове волосся. Цiкавитися таємницею утримування та прийомами зваблення чоловiкiв. Тому що чоловiки, це треба запам'ятати, завжди були та будуть у захватi вiд Галинки. Тепер Альбiна. Альбiна вважає себе вродливою, справжньою жiнкою, унiкальною з усiх бокiв, треба знову вихваляти її волосся, цицьки, захоплюватися її смiхом… Господи, як можна запам'ятати все це безглуздя? Ще складнiше збагнути, як все це вимовляти та як поводитися, щоб виглядати природньою". Вчора мене продав мiй чоловiк. За двiстi доларiв. Казановi. Задешево, звiсно, але коли органiзм щоденно просить похмелятися, можна вiддати за безцiнь. Варто радiти тому, що хоча б за двiстi доларiв, а не за пляшку горiлки.

Я стояла над чоловiком з холодним рушником, який скрутила у джгут, i не знала, чого менi бiльше кортить: прикласти рушника до його лоба чи вдарити. Вiн тулився в кутку та скиглив. Так продовжував скиглити всю нiч. Я прокинулася вiд цього скиглення та вийшла в коридор. I побачила його в цьому кутку. Чотири години по тому. Розмовляти не було нiякого сенсу, та й про що? Про що розмовляти з людиною, яка скиглить, як голодний собака на мiсяць. Про кiстки? Можна було притулитися до нього та теж скиглити. Я так i зробила, коли втратила сили, намагаючись витягти його звiдти, дотягти до лiжка, роздягти, вкласти, вкрити ковдрою та заколисати. Я сiла в iншому кутi та теж заскиглила. Спочатку тихо та несмiливо. Потiм вголос. Де один собака, там й iнший. Вчергове я думала, чого я з ним живу? Тiльки тому, що вiн розумний хлопець, схожий на актора Джоннi Деппа, i очi в нього незвичайного кольору морської хвилi, в якiй роздивляється себе сонце? Невже цього досить, щоб витримувати поруч i з собою алкоголiка? Важко бути потрiбною людинi, в якої одна потреба - випити. Я встала та збiгла в ранок, що тiльки народився. А коли надвечiр я повернулася, мiй насуплений чоловiк сидiв за столом та харчувався кавуном з чорним хлiбом. "Привiт. От виводжу шлаки", - сказав.

"Грошей немає", - ще констатував вiн. Грошей постiйно не вистачало, я ще примудрялася допомагати мамi, решту вiн згорiлчанював. "Заперечення в тебе є з цього приводу?" Не було в мене нiяких заперечень, привiд - був, а от заперечень не було. "Треба заробляти, я правильно кажу? Ми ж з тобою що, а точнiше - хто? Ми - молода пара, що розвивається. Для нашого зростання та стабiльностi необхiдно вiднайти гiдне фiнансове сприяння. Грошi не головне, так. Але iнакше марудно жити, якщо без грошей, а, Шунька, ти погоджуєшся?" - "Тобi запропонували роботу? I ти погодився на неї?" - "На роботу, звiсно, марш-марш! Я це давно вирiшив. Неодмiнно на роботу. Але зараз я про iнше тобi товкмачу. Сьогоднi ввечерi Шунька буде працювати. Робота в Шуньки буде весела-превесела, чудова-пре чудова, навiть не робота, а розвага! Ще й платитимуть. Казанову пам'ятаєш?" - "Не те, щоб пам'ятаю, але начувана-начитана". - "Ха-ха-ха. Дуже смiшно, мала. Дуже. Я Хазановича маю на увазi, якщо ти дiйсно не второпала". - "Це пухкий такий? Вiн ще шекерявить? З носом, що схожий на крутий трамплiн для гномикiв? Твiй колишнiй однокурсник?" - "Ну так. Я тебе йому продав на вечiр". - "Що ти, коханий, зробив?" - "Продав, кажу ж. Двiстi баксiв на шляхах нашої великої батькiвщини не валяються, сама розумiєш. А якщо i валяються, то не на моєму життєвому шляху. Все десь на чужинних узбiччях". - "Я, можливо, щось недочула, але менi здається, що ти вже зовсiм охренiв. Пiшов ти". - "Шунька, ти чого? А… дурна, от дурна. Йди сюди. Я ж не в тому смислi тебе продав, заспокойся, хочеш лапку тобi дам, слугуватиму, хочеш? Скажи менi: голос. I я миттєво: вав-вав-вав! Сiдай, поговоримо!" Я сiла.