Лариса Денисенко - 24:33:42

Поверталися ми напруженими, незадоволеними одна одною. Менi було соромно перед подругою, оскi льки виходило, начебто вона зла, а я - добра, але я справдi не розумiла, чого вони не можуть ще потанцювати. Що тут поганого? Взагалi-то я не зрозумiла цього й досi. "Ти не можеш мене зрозумiти. Коли ми чекали їх пiд дискотекою, ти була не з нами, ти не чекала, ти була з ними, ти танцювала", - пояснювала моя подруга. Мабуть, вона мала рацiю. Я з тих людей, яким бiльше подобається танцювати, нiж чекати та хвилюватися. Але я вмiла чекати i одночасно розумiла, як це важко: йти, коли здається, що життя починається от тiльки зараз. Морське повiтря таке неймовiрне, поруч такi чудовi друзi, а музика запрошує до пригод. Мої друзi переважно iнтелiгентнi люди, i нiхто нiколи не дозволяв собi промовити: "От якби в тебе були власнi дiти - ти б цього не робила". Але я i без цих слiв усвiдомлювала, що вони так можуть думати, i я даю їм пiдстави думати саме так. Але я знала й iнше: якщо я буду поводитись iнакше, я втрачу частку себе, бо я дiю так не тому, що хочу комусь щось довести, а тому що переконана в тому, що саме так слiд дiяти.

Часто я думала, коли спостерi гала за розмовами дорослого з дитиною: чого ти вимовляєш саме тi слова, якi зараз дратують її, те саме можна викласти iнакше, i тодi вашi стосунки залишаться чудовими, розмова буде вiдвертiшою i настане взаєморозумiння. Я думала, що говорила б iнакше. Iншими словами, iншою iнтонацiєю, наводила б приклади, бо сама була пiдлiтком i багато чого пам'ятаю з тих часiв. Втiм, згодом я навчилася тримати язика за зубами i не лiзти до своїх друзiв-батькiв з коментарями та порадами. Напевне, то був егоїзм. Я так робила заради себе, а не заради них.

Але зараз я починала розумiти просту iстину, яка полягала в тому, що коли ти залишаєшся осторонь, ти бачиш все набагато яснiше, тому тобi легше моделювати власну поведiнку, не кажучи вже про поведiнку iнших. Коли ти потрапляєш в коло i стаєш одним i з тих, хто тримає за руку iншого, i кого тримає за руку хтось i ще, - все йде шкереберть. З Аналiтиком Хрєновим в мене нiяк не складалося нiчого хорошого. Якi там нормальнi стосунки? Навiть спiлкуватися нейтрально не виходило. Та навiть вiтатися. Я в його вiтаннях чула пiдтекст, йому вiд моїх млоїлося. Навiть тi позитивнi риси характеру та якостi, якими мене надiлила природа, зокрема легкiсть та почуття гумору, в цьому випадку не спрацьовували, а викликали роздратування та перетворювалися на моїх ворогiв, Аналiтик Хрєнiв не сприймав моїх жартiв. Iнколи я прокидалась i вiдчувала такий вiдчай… Наче в тебе є зв'язка ключiв, вони приємно дзеленкотять, важкенькi, i ти задоволений: багато шансiв вiдкрити тi чи iншi дверцята, але спливає час, ти береш один - не те, береш iнший - не те, i ще, i ще, i ще, а дверцята все не вiдкриваються, i нiхто тобi нiчого не пiдкаже i немає нiяких "сезам", за допомогою яких вiдкриються цi дверi. В дитинствi мене часто мучило одне сновидiння. Менi снилося, наче до моєї хати лiзуть крадiї, якi хочуть мене пограбувати та вбити, i в них є два ключi вiд двох замкiв на моїх дверях, i в мене - два ключi, i треба не помилитися, встигнути провернути того ключа, якого провернули вони, поки вони прокручують iншого, i не переплутати, бо iнакше - кiнець. I так цiлу нiч. Я прокидалася такою стомленою, ледь могла пiдвестися. Зараз вiдбувалося те саме: концентрацiя марних зусиль. Вiн виснажував мене.

Але я б ще поборолася i не починала нiяких розмов з Євгеном, якби не Марлен. Вчора, коли я в черговий раз здiйснювала спробу налагодити стосунки з Максом, допомагала йому второпати деякi звороти англiйського звiту, менi зателефонував Марлен з естафетою дружби. Я сама колись вигадала цю кляту естафету. Коли нас з Марленом розкидала доля по рiзних країнах, i деяких наших приятелiв так само, я вигадала штуку, яка б допомагала нам витримувати примхи долi та пiдтримувати стосунки за будь-яких умов. Так народилася естафета дружби. Правила її були простi. Якщо тобi телефонує хтось з нашої дружної зграї i ставить перед тобою запитання на будь-яку тему, ти мусиш йому вiдповiсти, де б не знаходився та що б не робив. Потiм вислухати вiдповiдi на таке саме запитання вiд iнших, якщо такi вже набралися (залежить вiд того, який ти в телефоннiй черзi!), i зателефонувати наступному приятелю, розповiсти те, що вже почув, та поставити аналогiчне запитання йому.

Ну, як я могла передбачити, коли все це вигадувала, що Марлен з iдiотським запитанням "якi на тобi сьогоднi труси" зателефонує саме тодi, коли я буду допомагати робити переклад зманьячiлому синовi мого майбутнього чоловiка, який мене ледь терпить? Це треба бути неабияким маньяком, щоб таке передбачити. Як Аналiтик Хрєнiв на мене вирячився - годi сподiватися, що вiн зробить вигляд, наче нiчого не трапилося.