Валерій Лапікура - Кобиздохівські оповісті

Здесь есть возможность читать онлайн «Валерій Лапікура - Кобиздохівські оповісті» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Кобиздохівські оповісті: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Кобиздохівські оповісті»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Перед вами - унікальна за жанром книга не лише для української, а й для світової літератури. А саме - химерний роман. Щоправда, самі автори скромно називають його романом-анекдотом. Чого тут тільки немає! Від ностальгічних спогадів про далеке і не дуже віддалене минуле до стовідсотково неймовірних - і все ж таки реальних - історій, що мали місце у типовому старовинному подільському містечку біля витоків Росі. Та найнеймовірніше те, що всі без винятку герої книги та пригоди, які їм довелося пережити - реальні. Не вірите? Спитайте у самих героїв. Чи їхніх нащадків. Це не складно. Автори зберегли справжні імена та прізвища, не забувши, до речі, запитати на це дозволу у кожного зі своїх земляків або їхніх дітей чи онуків. Як і в реальному житті, в романі є і сміх, і сльози. Але все ж таки - сміху більше. Бо чи ж ми не українці?

Кобиздохівські оповісті — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Кобиздохівські оповісті», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Старі люди кажуть, що не обійшлося без Божого втручання. Хоча, можливо, всі побажання кобиздохівських трудящих на адресу партійного придурка втрапили до комісії по чистці іншим шляхом. Але секретар повернувся у Кобиздохівку пішки. І це настільки вразило товаришів селян, що вони навіть не поховалися поза клунями. А коли пан-товариш заповз до повіткому і замість вплисти до кабінету сів навпочіпки перед грубою в коридорі, то відняло мову навіть у старого Сметани. Він на ту пору був у повіткомі і за сторожа, і за грубника, і за кур’єра, і за того, котрий порожні пляшки з-під начальства виносить.

А наше велике цабе мовчки витягло золотого портсигара і вгостило пролетаря Сметану цигаркою з казенного пайка для начальства. Дід закурив, але ще не оговтався. А партійний поляпав його по спині і сумно так каже:

- Жалко мені вас усіх, діду, ох і жалко.

- А чого це? Ви ж досі вроді не той…

- Їду я від вас.

- На повишеніє, чи як?

Колишній, як з’ясувалося, секретар і відповідно, колишній комуніст зам’явся і замість напряму відповісти, звернув на манівці:

- А жалко мені вас, діду, бо оце поїду я завтра від вас, а на моє місце якогось дурня поставлять.

- Оп’ять?! - приречено жахнувся старий Сметана.

Отаким був батько. Що ж до сина, котрий Сметана А.Л., заслужений працівник культури УРСР, то це окрема оповість. І починається вона у сорок першому році.

Кобиздохівка та її місце в геополітичній ситуації Другої Світової війни

Хочете вірте, хочете - ні, але про початок війни мої земляки дізналися зі значним запізненням. Щоправда, Київ бомбили о четвертій ранку, коли у Кобиздохівці жіночки встають доїти корів. Але до Києва далеко, тому вибухів ніхто не чув. А двадцять першого, в суботу, колгоспний бугай почухався об телефонного стовпа і звалив його. Відтак луснули обидва проводи: той, котрий радіо і котрий для телефону. Назавтра була неділя, люди все одно гуляли, тому з ремонтом вирішили зачекати до понеділка. Але наступного дня в районі було вже не до Кобиздохівки.

У великому світі цього маленького факту - тимчасової ізольованості села від джерел інформації - ніхто не помітив. До того ж товариш Сталін сподівався розбити ворога у той спосіб, про який співали тоді в популярній пісні: „На врага мы пойдём и его разобьем малой кровью, могучим ударом”. І обов’язково на чужій території. Як співали, так воно і вийшло - і щодо крові, і щодо удару, і щодо чужої території… Тільки не у нас вийшло, а у німців.

Ото вже за Незалежності людям правду розказали, як лупонули нас могутньо на нашій же території малою кров’ю для німців, але дуже великою для нас. Тому, коли за перші три тижні війни Червона Армія поклала трупом мільйон чоловік, сімсот п’ятдесят тисяч в полон здались, а ще півмільйона самі розбіглись і поховались, - в Кремлі згадали про Кобиздохівку.

Товариш Сталін зібрав усіх маршалів з їхнім генштабом, розкурив свою люльку, глибоко затягнувся і запитав:

- Вы не помните, товарищ Тимошенко, как называлась эта симпатичная украинская деревня, где нас в одна тысяча девятьсот двадцатом году после прорыва польского фронта местные крестьяне угостили очень вкусной самогонкой? Помню, товарища Ворошилова еще пришлось привязывать к седлу, а товарищ Буденный не узнал собственную лошадь. И попытался залезть на чужую.

- Кабыздоховка, товарищ Сталин. Мы потом остатки этого самогона залили вам в бак броневика. Вы тогда еще всю Первую Конную обогнали. И чуть-чуть не залетели на польские позиции.

- Партия, товарищ Тимошенко, должна всегда быть впереди, в авангарде. И вообще - чуть-чуть не считается. Вы лично, товарищ Тимошенко, с врагом народа Тухачевским „чуть-чуть” тогда не взяли Варшаву… А кстати, об этой деревне. Я думаю, что и в нынешней войне, народной по своему характеру, кабыздоховцы покроют себя неувядаемой славой.

Лапікуриха:Та-а-ак, значицця, товариш Сталін у твоїй Кобиздохівці самогонки назюзявся? А Ворошилов з Будьонним з коней падали? Ну, це вже ти „вобще”.

Лапікура:Прісь їй-бо, було. В колишньому графському палаці і пили.

Лапікуриха:І, либонь, вашою фірмовою цибулею закусювали?

Лапікура:Ну, не тільки. Ще сальце було. І Наталя Артемівна, моя бабця, сяку-таку яєчню швиденько спряжила.

Лапікуриха:Яєчню, кажеш? Сталіну? А Леніну в твоїй Кобиздохівці часом не наливали?

Лапікура:На жаль. А от із його молодшим братом, Дмитром Іллічем мій дід Назар Степанович квасив, і то неодноразово.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Кобиздохівські оповісті»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Кобиздохівські оповісті» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Валерій Лапікура - Непосидючі покійнички
Валерій Лапікура
Валер'ян Підмогильний - Оповідання. Повість. Романи
Валер'ян Підмогильний
libcat.ru: книга без обложки
Емма Андієвська
Валерій Лапікура - Короп по-чорнобильськи
Валерій Лапікура
Валерій Лапікура - Поїзд, що зник
Валерій Лапікура
Валерій і Наталя Лапікури - Наступна станція - смерть
Валерій і Наталя Лапікури
Валерій Лапікури - В Багдаді все спокійно
Валерій Лапікури
Валерій Лапікура - Вовкулаки не пройдуть
Валерій Лапікура
Валерій Лапікура - Комісар Мегре і Кіціус
Валерій Лапікура
Валерій Лапікура - Покійник «по-флотському»
Валерій Лапікура
Валер’ян Підмогильний - Добрий Бог. Оповідання
Валер’ян Підмогильний
Отзывы о книге «Кобиздохівські оповісті»

Обсуждение, отзывы о книге «Кобиздохівські оповісті» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x