Валерій Лапікура - Короп по-чорнобильськи

- Добре, добре, нехай буде Малці. А все, що у мене на рахунку в банку, заповідаю найкоханішому синові Бені.

- Чому Бені?

Старий єврей підскакує і кричить:

- Врешті решт, хто тут помирає - я чи ти?

До Хаїма, єдиного єврейського кравця у Спичинцях, приходить сам рабин:

- Хаїм, я женю сина, мені треба для нього весільний костюм. Так ви пошийте, але не так, щоб з мого сина люди сміялися.

Кравець обурюється:

- Хто вам таке сказав, ребе? З моєї роботи люди не сміються. З моєї роботи люди плачуть.

Такий собі Файвел кілька років не заглядав до свого рідного містечка Дашева. Аж нарешті вибрався. Йде по вулиці, озирається, коли раптом - назустріч єврейський похорон. І хто ж іде за труною, весь в сльозах? Друг дитинства Іцик. Файвел підходить, тисне йому руку, і каже зі співчуттям:

- Іцик, кого ховаємо?

Іцик відповідає крізь ридання:

- Мою дружину.

Файвел радісно підскакує і лупить Іцика по спині:

- Ти що, женився? А я й не знав! Пробач, що з запізненням, але мої найщиріші поздоровлення!

Вже згаданий нами хелмський меламед Зайнвел отримав листа від сина.

- І що там пише наш Аврамчик? - цікавиться дружина.

- Ой, вей, вей! Його теща померла, хай земля їй буде пухом. Жінка зламала ногу. Дитинка тяжко хвора. Хата валиться, комерція накрилася… Але в листі жодної граматичної помилки. Серце радіє, коли читаєш!

А ось іще один жарт щодо типової ситуації. Раптово помирає єврей, наприклад, у лазні, синагозі чи на роботі. І його друзі радяться, як про це повідомити дружині.

- Треба зробити це максимально делікатно, - каже один. - Щоб не було, як у тому анекдоті: прийти і ляпнути чи тут живе вдова Рабиновича. Це ж, не дай Боже, бідолаха інфаркт заробить.

- Не заробить, - втручається інший. - Ми Хаїма пошлемо. Цей вже точно отак з порогу не ляпне. Бо заїкається.

Ми не цитуємо анекдот про “вдову Рабинович”, бо він усім добре відомий. Натомість подаємо іншу версію цієї ситуації.

Єврей раптово помер на роботі і колеги послали, скажімо, того ж Хаїма делікатно підготувати вдову. Діалог:

- Драстуйте, я Хаїм, ми з вашим чоловіком разом працюємо.

- А що таке?

- Ви знаєте, що Хаїм узяв вигідне замовлення?

- Хто, Хаїм? Вигідне замовлення? А чого мені не сказав?

- Не знаю, напевне, хотів сюрприз зробити.

- І де ж він із тим сюрпризом?

- Розумієте, одержали ми разом із ним гроші, зайшли до ресторації, щоб, як водиться, обмити, чарка за чаркою, а тут компанія трапилася… грали в карти… одне слово, Хаїм усе спустив. До копійки.

- А щоб він здох!

- Уже.

Є ще одна версія, яка об’єднує обидві: не було ніякого вигідного контракту, просто Хаїм замість сидіти на роботі, гайнув до лазні, де й окремому кабінеті з два чатами і картами програв усю зарплату. Але суть анекдоту залишається та ж сама: ви, мадам, побажали? Одержіть.

- Слухай, кажуть, у тебе жінка важко захворіла? Кажуть, є загроза для життя?

- Дурницю кажуть. Загроза для життя - то коли вона при доброму здоров’ї.

Єврей-корчмар у маленькому містечку на Волині радиться зі своєю мудрою половиною:

- Цілю, кохана, от чого ми такі бідні? Горілки людям продаємо багато. Це раз. Кожну порцію розводимо водою - це два. І нарешті, коли клієнт добряче впивається, дописуємо йому в рахунок кілька зайвих чарок.

- О! О, о… ти ж сам сказав, звідки наші злидні. Ми ж не доливаємо води у ті чарки, котрі дописуємо.

У Києві на єврейському цвинтарі ховають старого мільйонера Бродського. Рабин звертає увагу на те, що якась стара, скромно одягнена єврейка дуже вже побивається за покійником.

- Вибачте, ви родичка померлого?

- Ні…

- А чому ж ви так голосно плачете?

- Тому й плачу…

Від авторів:мудрий народ, про який ми пишемо, вважав, що головне єврейське щастя - це сім’я та діти. А для того, щоб цього щастя було багато, треба, нікуди не дінешся, багато працювати. У царській Росії до 1917-го року можливості для єврейського бізнесу були дещо обмежені. Та й конкуренція заїдала. Одне слово - доводилося докладати чимало зусиль аби ота єврейська комерція давала хоч якийсь пожиток.

Дореволюційна Жмеринка, у суді розглядають заплутаний позов стосовно певних особливостей ґешефту між двома євреями-комерсантами. Основним свідком звинувачення виступає так званий фактор. У євреїв так називали посередника, у якого не було ні офісу, ані крамниці. І весь свій робочий день він крутився поміж торгівельними рядами на базарі, зводячи, підказуючи, а то й відверто дурячи - аби заробити бодай пару рублів.